Вступ до спеціальність л 5

Тема. Передумови зародження і розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні. Офіційне визнання України міжнародним спортивним співтовариством. Український національний олімпійський комітет. Традиції українського спорту. Внесок українців в олімпійський рух. Сучасні досягнення та проблеми українського спорту. Перспективи розвитку українського спорту

Мета. Сформувати в студентів уявлення про передумови зародження і розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні. Познайомити з українським національним олімпійським комітетом, традиціями  українського спорту, внеском українців в олімпійський рух. Розвивати логічне мислення, пам’ять, увагу. Виховувати любов до предмета, прагнення його вивчати

Обладнання: опорні конспекти, підручники, мультимедійна презентація

Тип лекції: лекція інформаційного характеру

Література: 1. Вейнберг Р. С. Гоулд Д. Психологія спорту. / Р. С. Вейнберг – К.: Олімпійська література, 2001. – 336 с.

2. Жмарев Н. В. Управленческая и организаторская деятельность тренера. / Н. В. Жмарев – К.: Здоров’я, 1986. - 128 с.

3. Іващенко В. П. Теорія і методика фізичного виховання: Навчальний посібник. Ч.1. / В. П. Іващенко, О. П. Безкопильний – Черкаси: Видавництво Черкаський ЦНТЕІ, 2005. – 263 с.

4. Теория спорта / Под ред. В. Н. Платонова. – К.: Вища школа, 1987. – 424 с.

5. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т. Ю. Круцевич. Т. 1. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 424 с.

6. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т. Ю. Круцевич. Т. 2. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 392 с.

План лекції

1.     Передумови зародження і розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні

2.     Український національний олімпійський комітет

3.     Сучасні досягнення та проблеми українського спорту. Перспективи розвитку українського спорту

Хід лекції

І. Організація початку заняття

ІІ. Повідомлення теми і мети лекції і мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Лекція

1.     Передумови зародження і розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні

Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечити розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.

Протягом тисячоліть на території сучасної України, залежно від природних умов виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей. В добу палеоліту виник рід як форма колективного співжиття людей , сформувались основи релігійних вірувань, первісного мистецтва тощо. Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. Як засвідчують дослідники, виховання у первісному суспільстві було переважно фізичним.

Важливою для фізичного виховання стала поява тоді таких засобів пересування, як волокуші, санчата, лижі та ін. в цю епоху вдосконалюються засоби полювання, визначилась диференціація лука і стріл стосовно видів дичини. З'явились кам’яні сокири, довбані човни, що потім стали в Україні звичним явищем, та інші знаряддя.

Упродовж тисячоліття у північному Причорномор’ї проводились атлетичні ігри на честь олімпійських богів і героїв. Найвідомішими були ігри на честь Ахілла в Ольвії. Протягом двох тисячоліть до Київської Русі найбільш розвиненим та історично активним був район середнього Подніпров’я. Значний внесок у становлення основ його народної фізичної культури зробили Зарубинецька та Черняхівська культури, що існували на території сучасної України. Таким чином, на території сучасної України (північне Причорномор’я) розвивалась фізична культура, яка в своїй основі відповідала давньогрецькій традиції. 

В часи формування Київської Русі наші предки зберегли багато самобутніх традицій національного фізичного виховання. З дитинства молоді прищеплювались потрібні у праці та військовій справі вміння, навички і якості.

На межі IX—X століть навколо Київської землі утворилося державне об'єднання — Київська Русь. Тут ще з часів військової демократії збереглись звичаї виховання дітей, продовжили побутування обряди і ритуали, що склали певну систему підготовки людини до праці та виконання військових обов'язків. В Київській Русі стала побутувати вікова диференціація молоді, покладена в основу народної фізичної культури:

- в три роки хлопця саджають на коня, і цей обряд назвали «постриги». Цей ритуал князь Ігор здійснив у трьохрічному віці, а в сім — був на навчанні у Новгороді-Сіверському;

- у сім років хлопчик переходить від материнського виховання під нагляд чоловіків (батька або старійшин роду); починається навчання грамоті, стрільбі з лука, володінню списом, арканом, їзди верхи;

- в 12 років хлопчик вважається напівдорослим юнаком і до його навчання залучають «військові хитрощі»;

- в 17-річному віці юнак вважався дорослим і змужнілим.

Для формування повноцінного народного ополчення серед населення існувало так зване наставництво — приватні вчителі, спочатку в князівсько-боярському середовищі, а згодом і серед інших верств населення.

Військово-фізична підготовка у княжій дружині була доволі спеціалізованою, враховувала рід війська, його цільове призначення, специфіку озброєння тощо. Важливими у підготовці воїна були природні фактори загартування (повітря, сонце, вода), а також ігри військового спрямування («гра у війну», гра у «боротьбу ролів» і ін.). Військові танці, фізичні вправи з предметами (різновиди зброї — спис, лук, меч, праща тощо), а також каміння, палиці, мотузки-аркани тощо. Значне місце відводилось фізичним вправам із застосуванням засобів пересування (коні, човни, лижі тощо), а також ходьба, біг, лазіння, повзання, плавання і змагальні фізичні вправи (протиборства, боротьба, бої навкулачки, фехтування тощо).

В Київській Русі поширеною була гра в копаний м'яч — один із прообразів сучасного футболу, а серед дорослих в шані була так звана гра з биком або, краще сказати, двобій людини з роз'яреною твариною. Історія зберегла факт про киянина Кирила Кожум'яку, котрий вирвав у бика шкіру, захоплену долонею.

Фізична культура в період Козаччини

Внаслідок постійної боротьби українського народу проти татар і турків, польських та литовських загарбників, а також втечі селян і міської бідноти з Галичини, Волині, Поділля, Полісся, Побережжя від феодального, національного і релігійного гніту виникло вільне озброєне населення — козацтво.

Зрозуміло, що без цілеспрямованого фізичного виховання досягти такого високого рівня стану фізичної готовності та вершин військового мистецтва неможливо. Але відомо, що вже у першій половині XVII століття козацтво піднялось до рівня кращих європейських армій, а своєю активною наступальною тактикою переважало феодальні армії Європи. Запорізьку піхоту вважали найкращою в Європі, вона уславилась штурмами фортець та своєрідною тактикою оборонних дій у таборі. Кіннота була менш численною, але відзначалась військовою майстерністю.

В січовій школі органічно поєднувалися елементи фізичного гарту з військовим навчанням. Значна увага приділялась загальноосвітній стороні підготовки майбутніх лицарів, навчання тут було семирічним, безкоштовним. Час перебування молодиків у січовій школі залежав від їх здібностей до військової та духовної науки. Наприклад, Іван Васюта, кандидат у священики, перебував там 18 років.

Освітянським здобутком Запорізької Січі була реалізація принципу гармонійного виховання (формування) людини. Це особливо помітно в структурі січової школи, де поруч із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялось психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Фізична культура в Україні є часткою загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Практика свідчить, що фізична культура, до складу якої входять фізичне виховання, спорт та фізична рекреація, є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Спорт як органічна частина фізичної культури є сферою діяльності людей, виявлення та уніфікованого порівняння у змаганні їх досягнень в певних видах фізичних вправ. В той же час спорт є часткою міжнародного спілкування, дає можливість демонстрації досягнень суспільства у цій сфері діяльності, сприяє утвердженню гуманістичних цінностей та спортивного авторитету України у світовому співтоваристві.

Перше десятиріччя розвитку фізичної культури і спорту в сучасній Україні характеризується значними проблемами, пов'язаними з умовами існування суспільства:

- глибокою економічною кризою, обумовленою переходом на нові форми економічного господарювання (з державної форми власності на приватну):

- стрімким спадом виробництва у промисловості та аграрному секторі;

- суттєвим зниженням державного фінансування сфери фізичної культури і спорту;

- значним зниженням рівня життя населення;

- порушенням екологічної рівноваги:

- різким погіршенням фізичного розвитку людей і рівня їх здоров'я, скороченням тривалості життя.

Тільки за три роки (з 1991 по 1993) припинили діяльність більш як 900 дитячих і підліткових фізкультурно-оздоровчих клубів при ЖЕК, було скорочено 590 посад педагогів-організаторів спортивної роботи з населенням за місцем проживання, більше 3,5 тис. інструкторів фізичної культури у трудових колективах. Переважна більшість населення, особливо в сільській місцевості, практично була позбавлена можливості брати участь у будь-яких формах фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи.

Упродовж вікової історії на території сучасної України, залежно від природних умов виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей. В добу палеоліту виник рід як форма колективного співжиття людей , сформувались основи релігійних вірувань, первісного мистецтва тощо. Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. В часи формування Київської Русі наші предки зберегли багато самобутніх традицій національного фізичного виховання. З дитинства молоді прищеплювались потрібні у праці та військовій справі вміння, навички і якості. В часи козацької доби побут українців був насичений різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами, що поширювались серед усіх без винятку верств населення. Широке розповсюдження серед молоді народних рухливих ігор, різновидів народної боротьби, боїв навкулачки та ін. сприяло розвитку необхідних фізичних якостей і формуванню на цій основі міцного покоління захисників Батьківщини. Значну роль у ньому процесі відігравали віковічні традиції, серед яких слід відмітити звичаї відповідальності батьків за виховання дітей, особливо юнаків.

Отож фізичне виховання в Україні, що має тисячолітню історію, розвивалося нерівномірно й залежало від багатьох політичних, економічних і географічних умов. Творче використання цієї народної скарбниці в сучасних умовах має велике виховне, освітнє та оздоровче значення.

2.     Український національний олімпійський комітет

Національний олімпійський комітет України, скорочено НОК України — громадська організація, що опікується участю українських спортсменів в Олімпійський іграх, діючи відповідно до положень Олімпійської хартії.

НОК України був утворений 22 грудня 1990 року I-ою Генеральною асамблеєю засновників й був визнаний Міжнародним олімпійським комітетом в 1993 році. Декларована мета НОК України — забезпечення участі українських спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового способу життя, фізичне і духовне збагачення людей.

Національний олімпійський комітет України об'єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту.

НОК також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві іСевастополі.

Президентом НОК України станом на літо 2009 року є Сергій Назарович Бубка. Членами МОК в Україні є олімпійські чемпіони Сергій Бубка та Валерій Борзов.

НОК України видає офіційний щомісячний журнал під назвою «Олімпійська арена», який виходить щомісяця, а також, раз на два тижні, бюлетень «Олімпійські новини від НОК України».

Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше взяли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі. З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25 % кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.

За 58 річну історію виступів на Олімпійських іграх (1952–2010 роки) нашими спортсменами завойовано 599 медалей, серед яких 229 золотих, 167 срібних та 203 бронзові.

22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним Олімпійським Комітетом. НОК України діє відповідно до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.

Основні завдання НОК України — забезпечення участі в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей.

З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту.

НОК також має 27 відділень у всіх областях, а також в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі.

3.     Сучасні досягнення та проблеми українського спорту. Перспективи розвитку українського спорту

В Україні розвиток спорту часто відбувається лише завдяки ентузіазму спортсменів та тренерів і певних не байдужих людей, які допомагають спорту фінансово. Хоча державна влада, яка поважає свою державу і народ, дбає про розвиток різних видів спорту.  Але чи ж є така державна влада в Україні? Однак задля справедливості варто зауважити, що недбала опіка та недостатнє фінансування спорту як такого – характерна риса усіх владних чиновників в незалежній Україні. Тому не маючи гарних спортивних баз в багатьох видах спорту, українські спортсмени таки показують високих результатів як на змаганнях першості континенту і світу, так і на Олімпіадах та Паралімпіадах. Українські спортсмени в сучасних реаліях – це справжні герої, а їхні перемоги та високі результати – це заслуга самих спортсменів та їхніх тренерів, і тих приватних осіб, хто їх морально та фінансово підтримує. Але де ж заслуга державної влади, яка в нормальній високорозвиненій державі обов’язково повинна дбати про спортивну сферу життя громадян і створювати максимально вигідні умови для праці і тренувань тих, хто займається спортом, як професійно, так і на любительському рівні? На жаль, влада України не займається створенням гарних умов для підготовки спортсменів до змагань і також не створює спортивні майданчики в містах та селах для населення. А треба було б! Бо спорт – це рух, а рух – це життя. І треба, щоб діти змалку багато рухались, займались спортом, особливо в теперішній бурхливий час розвитку інтернету, коли діти вдома часто проводять вільний час як не перед телевізором, так перед монітором комп’ютера. А тих людей, які вирішили займатись спортом на професійному рівні, державі необхідно ще більше підтримувати та заохочувати до нових перемог. І, безумовно, великим стимулом до нових успіхів для кожного спортсмена є матеріальна винагорода за свої успіхи, звичайно, попри славу та визнання у світі, і високе спортивне звання та спортивну медаль. Тож якщо українська держава поки не в змозі забезпечити належний розвиток спорту на державному рівні, то має хоча б достойно нагороджувати українських спортсменів-переможців, особливо тих, котрі здобули нагороди найвищого ґатунку – Олімпійських та Паралімпійських ігор. І нагородами олімпійським та паралімпійским чемпіонам і призерам мають бути не лише грошові винагороди, але й безкоштовне житло від держави, адже згідно українського законодавства, держава позачергово надає житло людям за особливі заслуги перед державою, а олімпійські та паралімпійські медалі спортсменів  якраз і є особливими заслугами в спорті. І, що дуже важливо, щоб державна влада фінансово нагороджувала чемпіонів Олімпіад і Паралімпіад РІВНОЦІННО і не залежно від їхнього виду спорту. Якщо державна влада хоче мати здоровий народ, то має дбати за розвиток і популяризацію спорту, а хто ж як не спортсмени популяризують спорт серед населення завдяки своїм досягненням і медалям. І крім того далеко не кожна людина може встановлювати світові рекорди і показувати блискучі результати в спорті. А це заслуговує пошани в суспільстві, як і кожен людський талант, не залежно від сфери життєдіяльності людини. Держава має так дбати про своїх спортсменів, щоб їм ніколи не прийшло на думку змінити прапор, під яким вони виступають на спортивних змаганнях.

IV.  Підсумок заняття

1.     Розкрийте  передумови зародження і розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні

2.     Охарактеризуйте Український національний олімпійський комітет

V. Домашнє завдання

Вивчити конспект