2 Тема.Вступ до спеціальність. Історія розвитку термінології спорту. Термінологічні запозичення з іноземних мов у сфері фізичної культури та спорту. Поняття про термінологію. Значення термінології. Структура спортивної термінології.

Тема. Історія розвитку термінології спорту. Термінологічні запозичення з іноземних мов у сфері фізичної культури та спорту. Поняття про термінологію. Значення термінології. Структура спортивної термінології.

Мета. Сформувати в студентів уявлення про історію розвитку термінології спорту, термінологічні запозичення з іноземних мов у сфері фізичної культури та спорту. Познайомити зі значенням термінології, її структурою. Розвивати логічне мислення, пам’ять, увагу. Виховувати любов до предмета, прагнення його вивчати

Обладнання: опорні конспекти, підручники, мультимедійна презентація

Тип лекції: лекція інформаційного характеру

Література: 1. Вейнберг Р. С. Гоулд Д. Психологія спорту. / Р. С. Вейнберг – К.: Олімпійська література, 2001. – 336 с.

2. Жмарев Н. В. Управленческая и организаторская деятельность тренера. / Н. В. Жмарев – К.: Здоров’я, 1986. - 128 с.

3. Іващенко В. П. Теорія і методика фізичного виховання: Навчальний посібник. Ч.1. / В. П. Іващенко, О. П. Безкопильний – Черкаси: Видавництво Черкаський ЦНТЕІ, 2005. – 263 с.

4. Теория спорта / Под ред. В. Н. Платонова. – К.: Вища школа, 1987. – 424 с.

5. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т. Ю. Круцевич. Т. 1. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 424 с.

6. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т. Ю. Круцевич. Т. 2. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 392 с.

План лекції

1.     Історія розвитку термінології спорту

2.     Термінологічні запозичення з іноземних мов у сфері фізичної культури та спорту

3.     Структура спортивної термінології

Хід лекції

І. Організація початку заняття

ІІ. Повідомлення теми і мети лекції і мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Лекція

1.     Історія розвитку термінології спорту

Термінологія – це сукупність термінів певної галузі виробництва, діяльності, знань, що є особливим сектором, найбільш доступним свідомому регулюванню. Термін – слово або словосполучення, яке означає конкретне поняття в певній галузі людської діяльності. Термін повинен відповідати внутрішнім мовним законам, бути семантично прозорим (зрозумілим), якомога повніше співвідносним з означуваним поняттям, бути стислим, стилістично нейтральним, однозначним. Наприклад: нападаючий гравець, стрибок ноги нарізно.

Спеціальною термінологією користуються в багатьох галузях науки, освіти та виробництва з метою короткого визначення предметів, явищ, понять, процесів. У фізичному вихованні термінологія відіграє дуже важливу роль, адже є основою взаєморозуміння фахівця з учнями в процесі спеціально організованої навчальної діяльності. Термінологія у фізичному вихованні має певні особливості, бо її базою є ряд споріднених галузей науки про людину (анатомія, фізіологія, гігієна, біомеханіка, спортивна медицина, спортивна метрологія, біохімія, теорія і методика фізичного виховання, педагогіка, психологія та різні види спорту). У цьому контексті великого значення в системі вищої освіти набуває навчання студентів вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту фахової лексики, оскільки успішність професійного спілкування значною мірою визначається таким рівнем володіння лексичними навичками, який забезпечить здатність студентів розуміти і вживати у потрібній ситуації саме ту лексичну одиницю, яка точно й економно передає висловлену думку.

З розвитком та становленням української мови як державної українська наукова термінологія дедалі частіше стає об'єктом наукових досліджень. Протягом останніх років значно зросла необхідність вивчення галузевих терміносистем. Так були проведені дослідження української термінології з генетики, ринкових відносин, української психологічної, мовознавчої, церковної, філософської та інших галузевих терміносистем .

Сучасна термінологія спорту почала бурхливо розвиватися в період активного формування спорту як соціального явища, тобто з кінця XIX століття. Саме тоді в Європі відбувалося організаційне оформлення окремих видів спорту: засновувалися спортивні федерації, формували єдині правила змагань, зароджувалася теорія спортивного тренування як наука. Водночас із поширенням спорту з країн Західної Європи в Україну прийшла і переважна більшість тоді вживаних спортивних термінів (волейбол, пінг-понг, баскетбол, старт, голкіпер). У першій половині XX століття українська галузева термінологія поповнювалася словами й словосполуками з російської, німецької, польської, угорської мов (фізкультура, хокей, гонщик, фізрук, рекордсмен, гірськолижник тощо) . Своєрідним був період 20-30-х років XX століття, коли в Україні спостерігалося активне піднесення в ділянці спортивного термінотворення. Основними напрямами такої праці було прагнення подолати розрив між науковою термінологією і термінологією практики спорту, збільшити частку національних термінів, виробити єдині підходи до словотворення. З'являються такі виразні терміни та словосполуки як, наприклад: «плигун», «пішоходець», «корегувальна гімнастика», «лижвяні станції», «перебіг» (забіг), «веслування двопарне зі стерначем», «гонові судна» «скраклі» (городки), «зарахувальні змагання», «безбол» тощо. Поява такої великої кількості термінів свідчила про активні процеси українізації галузі та адаптацію в українськомовне середовище слів і понять зі сфери спорту.

 З моменту включення західних областей України до складу СРСР в 1939 році, українські спортивні організації були розпущені, спортивні діячі у переважній більшості репресовані, розвиток національного спорту в Україні в цілому загальмовано. Природно, що припинився і процес творення і засвоєння української спортивної термінології, на заміну якій дуже швидко прийшли відповідні запозичення з російської мови. Розвиток питомої національної термінології продовжувався хіба що в середовищі української діаспори, де створилася доволі розгалужена мережа українських спортивних організацій. Із відновленням Україною державної незалежності, як вважають М.С. Герцик, О.М. Вацеба [4], термінологічні проблеми в галузі фізичної культури не зникли. Навпаки, гострота їх, як і мовних проблем взагалі, зросла. Спортивна термінологія була об'єктом досліджень М. Паночка [7], І. Янкова [11] та О. Боровської [2], які вивчали та аналізували окремі аспекти української термінології з фізичної культури і спорту.

Незважаючи на наявні досягнення у вирішені даної проблеми, питання її ефективного навчання залишається все ще не до кінця дослідженим. Поряд з цим спорт, який динамічно розвивається, створює все нові термінологічні проблеми. Зароджуються і здобувають широке визнання чимало нових видів спорту: армрестлінг, снобордінґ, сьорфінґ, кьорлінґ, віндсерфінг, фрістайл, боулінґ, таеквондо, картінґ, стретчінґ, шортрек, бодібілдінґ тощо. Знаходження їх відповідників в українській мові, або хоча б відповідна їх «натуралізація» згідно правил українського словотворенняі правопису, є нагальною необхідністю. Попри те, фізична культура, як і будь-яка специфічна галузь діяльності, має свою нині усталену систему термінів, якими позначаються ті чи інші поняття і явища. Без чіткого окреслення основних термінологічних понять можуть виникати труднощі при сприйманні теоретичного матеріалу та в практичній діяльності.

Тому до фундаментального їх засвоєння на лекціях зі спеціальних предметів (теорія і методика фізичного виховання, теорія і методика обраного виду спорту тощо) потрібно провести попереднє ознайомлення з ними. Таке визначення деяких з основних термінологічних понять сприятиме однозначності їх трактування [4]. Відповідно до потреб держави в розв'язанні цілого комплексу соціально-економічних і культурно- просвітницьких завдань постають нові вимоги до освіти майбутніх фахівців. Концепція вищої освіти базується на принципах відповідності навчання потребам особи, суспільства і держави, визначається сформованістю професійних якостей майбутнього фахівця, серед яких володіння мовленнєвими знаннями та уміннями посідає особливе місце.

Особливо це питання актуальне зараз, коли значно зменшується кількість годин з фахових дисциплін, а інтенсивність навчання підвищується, що призводить до утруднення фахового розуміння суті. Найбільшої актуальності ця проблема набуває в процесі навчання та спеціальної підготовки спортсменів. Для забезпечення професійного спілкування Г. Трегубова [10] пропонує на заняттях «Українська мова (за професійним спрямуванням)» використовувати різноманітні комплекси вправ, що дають змогу не тільки ознайомитися з лексикою майбутнього фаху, а й самостійно конструювати діалоги за поданими зразками, моделювати різноманітні виробничі ситуації.

У методиці викладання, як зазначає Г.С. Онуфрієнко [6], важливе місце також належить навчанню читання (так би мовити «читанню з розумінням») фахової літератури. Будучи своєрідним процесом мовного спілкування, читання передбачає як сприйняття тексту, так і його обдумування, а це безпосередньо пов’язане з роботою вищої нервової діяльності. При навчанні студентів читанню фахової літератури у вищих навчальних закладах фізичного виховання і спорту перед викладачем стоять конкретні психолого-дидактичні задачі, вирішення яких забезпечує розвиток мислення, пам’яті, уявлення учнів, формує у них навики само- і взаємоконтролю, само- і взаємокорекції. У контексті цих задач можна виділити проблему презентації спортивних терміно одиниць. Розробляючи цю систему методично доцільно виходити із положення про поетапне формування розумових дій. Запам’ятовування нового терміну (а також засвоєння його семантики) на початковому етапі пов’язано з його розпізнаванням, яке виконується ефективно, якщо: - терміни задані набором ознак; - відоме описання терміна; - відома деяка кількість еталонних термінів [6] Значення професійного мовлення фахівця важко переоцінити. Воно є необхідною умовою успішної професійної діяльності, підвищення фахової кваліфікації, обміну досвідом. Викладання і засвоєння термінологічних понять традиційно відбувається в процесі лекційних, семінарських і лабораторних занять при викладанні циклу спеціальних предметів навчального плану. Але ефективність такої роботи відверто невисока, адже, до 90% студентів старших курсів ототожнюють поняття «фізичний розвиток» і «фізична підготовленість»; термін «фізична підготовка» застосовують як означення «фізичної підготовленості», тощо. До речі, подібне можна прочитати навіть у наукових журналах, збірниках, програмах, посібниках, авторами яких є досвідчені фахівці. Таким чином, можна констатувати дві проблеми в термінологічній підготовці майбутніх фахівців в галузі фізичної культури і спорту: - неповна сформованість термінологічної бази; - низька ефективність традиційних підходів до термінологічної підготовки студентів. Вирішення даних проблем полягає в розгортанні широкої дискусії на спеціально організованих зібраннях фахівців, щодо трактування і застосування спеціальної термінології, а також в розробці сучасних навчальних технологій і методик оцінки термінологічної підготовленості студентів.

2.     Термінологічні запозичення з іноземних мов у сфері фізичної культури та спорту

Друга хвиля прийшла із мов держав, у складі яких в першій половині XX століття перебували українські землі. Українська галузева термінологія поповнювалася словами й словосполуками з російської, німецької, польської, угорської мдв {фізкультура, хокей, гонщик, фізрук, рекордсмен, гірськолижник, кошиківка(баскетбол), брамкар (воротар), копаний мяч (футбол), карний мет (штрафний удар), штафета (естафета), лижі я т. ін.).

Своєрідним був період 20—30-х років XX століття, коли в Україні спостерігалося активне піднесення в ділянці спортивного термінотворення. В час «золотого десятиліття» наукові та методичні вимоги до термінів викристалізувалися у процесі практичної роботи вчених наддніпрянської України та Галичини. При цьому основними напрямками такої праці було прагнення подолати розрив між науковою термінологією і термінологією практики спорту, збільшити частку національних термінів, виробити єдині підходи до словотворення. З'являються такі виразні терміни та словосполуки як, наприклад: «плигун», «пішоходець», «м 'ясень», «серцевожильна система», «корегувальна гімнастика», «ковзанева спілка», «лижвяні станції», «перебіг» (забіг), «веслування двопарне зі стерначем», «гонові судна», «травяний гокей», «скраклі» (городки), «зарахувальні змагання», «безбол» тощо. Поява такої великої кількості термінів свідчила про активні процеси українізації галузі та адаптацію в українсько-мовне середовище слів і понять зі сфери спорту.

Саме тоді бурхливо розвивається галузева періодика, створюються перші україномовні підручники, укладаються спеціалізовані словники, друкуються правила змагань.

Зважаючи на політичні обставини така праця краще розгорталася у західній частині України. Впродовж кількох десятків років тут виходило друком понад 30 найменувань спеціалізованих періодичних видань, які були активними пропагандистами спортивної термінології. Чималий внесок у розвиток вітчизняної терміносистеми спорту внесли видатні галицькі діячі — проф. Ярослав Рудницький, проф. Зенон Кузеля, проф. Іван Боберський, Тарас та Петро Франки, Степан Гайдучок та інші. Саме І.Боберським, якого ще за життя називали батьком українського тіловиховання, було введено в обіг такі терміни    як «відбиванка»(волейбол),«гаківка» (гокей),«ситківка» (теніс),«столівка» (настільний теніс),«наколесництво» (велоспорт),«лещетарство» (лижний спорт),«санкарство» (санний спорт),«бій навкулачки», «навкулачництво» (бокс), «біжня» (бігова доріжка), «скічня» (трамплін), «вихідна постава» (вихідне положення) та багато інших.

З моменту включення західних областей України до складу СРСР в 1939 році, українські спортивні організації були розпущені, спортивні діячі у переважній більшості репресовані, розвиток національного спорту в Україні в цілому загальмовано. Природно, що припинився і процес творення і засвоєння української спортивної термінології, на заміну якій дуже швидко прийшли відповідні запозичення з російської мови. Розвиток питомої національної термінології продовжувався хіба що в середовищі української діаспори, де створилася доволі розгалужена мережа українських спортових організацій.

Саме з практики спорту в середовищі зарубіжного українства ми черпали прагнення зупинити навалу чужомовності, яка нехтуючи особливостями української мови, наповнювала українське спортивне середовище.

Із відновленням Україною державної незалежності, термінологічні проблеми в галузі фізичної культури не зникли. Навпаки, гострота їх, як і мовних проблем взагалі, зросла. Сьогодні немає компетентної інституції, яка б фахово займалася вирішенням проблем української спортивної термінології.

3.     Структура спортивної термінології

Спортивні терміносистеми відрізняються від наукових термінологій, але не протиставляються їм. Розглянемо це положення.

1. Спортивні знання, як і наукові, закріплюються в термінах, тому спортивна термінологія, як і наукова, виконує не лише номінативну, а й акумулятивну функцію.

2. В спорті завжди існує елемент змагання, боротьби з суперником або з небезпекою, а це передбачає оцінку дій спортсмена. З цього випливає важливий наслідок; можливість терміна сполучуватися з оціночними словами, не змінюючи власну предметно-понятійну віднесеність, що не властиво для переважної більшості наукових термінів. Але деяким наукам все-ж таки притаманний певний елемент боротьби, змагання (філософія, , соціологія, історія, політологія та ін,)< Тому синтагматичні (сполучувальні) особливості спортивної термінології не дуже відрізняють її від термінології наукової.

3. Спортивна термінологія використовується не лише в текстах наукових статей, підручників (як наукова), але і в газетах, журнальних статтях, звучить в усному мовленні радіо- та телекоментаторів. Публіцистичний стиль, для якого характерна не лише функція повідомлення (як для наукового стилю), але і функція впливу, яка, по-перше, розширює лексичну валентність спортивних термінів, а по-друге, спонукає спортивних журналістів вживати експресивні еквіваленти офіційних термінів (ненормативні терміни). В результаті в публіцистичних текстах спортивна термінологія представлена різноманітними стилістичними прошарками. Разом із стилістично-нейтральними термінами активно використовуються терміни розмовні, а також сленгізми (що пояснюється азартністю спортивних ігор та емоційним настроєм спортсменів).

4. Наукова термінологія представлена переважно іменниками або іменниковими сполученнями. Спостереженняза термінологіями ігрових видів спорту дає ще один важливий результат: показує активність дієслів у процесі термінологізації" загальновживаних слів. Наявність великої кількості дієслівних терміносполучень - це одна з граматичних особливостей терміносистем спортивних ігор.

5. Інша важлива особливість, на яку слід звернути увагу, -це зміна напрямку похідності термінів-дієслів і термінів-віддієслівних іменників, що є опорними компонентами терміносполучень. В лінгвістиці таке явище називають зворотним словотвором, зворотною деривацією або ре деривацією (це такий словотвір, за допомогою якого нове слово утворюється від існуючого не як похідне, а як твірне). В наукових термінологіях процес зворотної деривації практично не поширений,

6. В спортивній термінології також присутнє явище синонімії. Хоча термінологія не впроваджує використання синонімів, проте у мовній практиці вони існують, передаючи те чи інше поняття з усіма його найточнішими відтінками та виражають всю гаму пов'язаних з ним емоційно експресивних нюансів.

7. І науково-технічна, і спортивна термінологія нерідко поповнюється одиницями, утвореними лексико-семантичним способом — шляхом семантичного розщеплення загальновживаного слова. В наукових термінологіях для метонімічного переносу характерні як утворення типу "слово загальновживаної мови - термін", так і типу "термін -термін". Спортивна термінологія, на відміну від наукової, не дас прикладів, коли термін утворюється від загальновживаного слова на основі метонімії. В той же час метафоричне перенесення реалізується в терміносистемах різних типів з однаковою закономірністю: в більшості випадків метафоризується конкретна лексика; у сфері абстрактної лексики метафоризація відбувається не так часто.

8. Одним із цікавих явищ є спортивна фразеологія. Фразеологізми майже завжди мають деяке емоційне забарвлення і тому не вписуються в науково-технічні тексти.

IV.  Підсумок заняття

1.     Охарактеризуйте історію розвитку термінології спорту

2.     Розкрийте структуру спортивної термінології

V. Домашнє завдання

Вивчити конспект