Гімнастика в школі 2 курс л

       1. Характерні риси і завдання гімнастики в школі.

Урок є основною формою організації занять по гімнастиці в школі. Перевага визначеної форми проведення занять полягає в тому, що керівна роль тут належить вчителю, що забезпечує ефективність  навчально-виховного процесу шляхом планової роботи у відповідності з стабільним розкладом, правильного визначення цілей і завдань кожного заняття, підбора засобів для рішення поставлених завдань, надання кваліфікованої допомоги учнем (показ, пояснення вправ, виправлення допущених помилок, забезпечення страховки), організації займаючихся на активне оволодіння спеціальними руховими навичками на фоні підвищеного позитивного емоційного стану школярів.

Урок повинен містити певні загальні завдання, виконання яких забезпечується всім процесом навчання, і складається з послідовно розв'язуваних конкретних завдань: освітніх, оздоровчих і виховних.

Освітні завдання полягають у навчанні дітей виконанню гімнастичних вправ, передбачених програмою, одержанні учнями знань про гімнастичну термінологію, самоконтроль при виконанні загальнорозвиваючі вправ, правилах безпеки, страховки й допомоги при виконанні вправ на гімнастичних снарядах. Послідовне виконання освітніх завдань приводе до систематичного, міцного й повного вивчення всього навчального матеріалу. Для рішення одних освітніх завдань необхідно відносно тривалий час (серія послідовних уроків), а для рішення інших - досить лише одного уроку. Наприклад, навчити лазанню по канату в три прийоми на одному уроці досить складно. Тому таке завдання може бути вирішена для серії уроків. А от завдання навчити правильного захоплення каната ногами можуть бути вирішені протягом одного уроку. Саме це завдання й повинне бути поставлене в такому випадку як одна із часток для конкретного уроку.

Конкретною є така освітня задача, у формулюванні якої відбитий кінцевий результат даного уроку. У зв'язку з цим доцільно при постановці завдань на уроках використати наступні дієслова: навчити (наприклад, наскоку на місток при навчанні опорним стрибкам або приземленню і т.п.), якщо навчання вправі ведеться, протягом декількох уроків, то на першому уроці можна поставити завдання вчити, а на наступних — продовжити вчити; за умови, коли гімнастична вправа освоєна, можна ставити завдання закріпити або вдосконалювати його; у певних випадках, коли основним завданням є не формування навички, а тільки ознайомлення, — завдання уроку формулюється дієсловом ознайомити, коли ж основна мета уроку складається у визначенні якості освоєної вправи або комбінації, то завдання уроку можна позначити словом оцінити. Такі конкретні завдання записуються в конспекті й доводять до свідомості учнів на кожному уроці. Нечітка, неконкретна постановка освітніх завдань приводить до порушення логіки навчального процесу, дезорієнтує учнів, знижує їхня активність.

Паралельно з освітніми вчитель ставить й оздоровчі завдання, рішення яких в останні роки стає однією з основних цілей у фізичному вихованні дітей і підлітків. Однією з найважливіших оздоровчих завдань на заняттях гімнастикою є завдання по формуванню в дітей правильної постави. Немаловажне значення для рішення оздоровчих завдань здобуває дотримання гігієнічних умов проведення занять і мір попередження травматизму. На досягнення цієї мети спрямовані зусилля вчителя на підборі і дозуванні фізичних вправ, на навчанні правильному подиху при їхньому виконанні. Значну допомогу вчителю в цьому плані можуть зробити включені в урок елементи з так званих нетрадиційних видів гімнастики, таких як дихальна гімнастика, ушу, хатха-йога й ін. Вирішуючи оздоровчі завдання, учитель повинен навчати учнів методам самоконтролю й оцінки стану здоров'я.

Уроки гімнастики мають більші можливості для рішення  виховних завдань, таких як дисциплінованість, уважність, акуратність, колективізм, наполегливість у подоланні труднощів, естетика рухів і т.д. Оздоровчі й виховні завдання повинні вирішуватися в нерозривному зв'язку з освітніми.

Уроки гімнастики в школі залежно від педагогічних завдань можуть бути: вступні (на початку проходження розділу), на яких учитель ставить завдання навчальної роботи, повідомляє вимоги до учнів, розкриває зміст програмного матеріалу, може перевірити рівень фізичної підготовленості і якість виконання основних вправ за попередній клас; уроки вивчення нового матеріалу; уроки повторення, спрямовані на закріплення і удосконалювання раніше освоєних вправ або комбінацій, вони можуть предшестовати контрольним, комбіновані (змішані) уроки, що сполучають вивчення, повторення й удосконалювання раніше освоєних вправ (мають найбільше поширення в школі).

Контрольні уроки проводяться або після проходження частини розділу програмного матеріалу, або наприкінці розділу гімнастики й спрямовані на виявлення успішності й підготовленості учнів. На таких уроках оцінюється техніка виконання гімнастичних вправ або комбінацій. Контрольний урок, проведений наприкінці розділу гімнастики, бажано організовувати у вигляді змагань по гімнастиці.

2. СТРУКТУРА УРОКУ ГІМНАСТИКИ В ШКОЛІ  і  МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ ЙОГО ЧАСТИН.

СТРУКТУРА УРОКУ ГІМНАСТИКИ

Урок гімнастики, так само як і уроки по іншим видам, має певну структуру: починається з підготовчої частини, потім йде основна частина і наприкінці - заключна.

Підготовча частина по тривалості займає 8-12 хв. і має власні завдання:

1.                      Завдання біологічного аспекту - підготовка організму учнів до майбутньої роботи (настрой центральної нервової системи й вегетативних функцій, відновлення індивідуально можливої рухливості в зчленуваннях, підготовка опорно-рухового апарату до виконання вправ основної частини уроку).

2. Завдання педагогічного аспекту - формування у навчаючихся, вмінь виконувати рухові дії в різному темпі, з різною амплітудою й ступенем м'язової напруги, оволодіння школою рухів.

Залежно від класу, типу уроку завдання педагогічного аспекту можуть вимагати на одних уроках більше часу, на інших - менше.

Наприклад: перед контрольними уроками, коли йде повторення й удосконалювання основних вправ або комбінацій, підготовчу частину доцільно присвятити розминці, тобто рішенню більшою мірою завдань біологічного аспекту. У молодших класах або на уроках, спрямованих переважно на освоєння нових вправ, більшу увагу варто приділяти завданням педагогічного аспекту.

Для рішення цих завдань у підготовчій частині використовуються різні засоби: стройові вправи, різновиди пересувань, танцювальні вправи, рухливі ігри, що загальрозвивають і вільні вправи з елементами на координацію рухів. Вправи з високою інтенсивністю виконання в підготовчу частину включати недоцільно, тому що вони можуть знизити працездатність учнів в основній частині. Тому тут не ставляться завдання розвитку у навчаючихся таких рухових якостях, як сила, витривалість, гнучкість.

Основна частина уроку займає 30-35 хв. і містить наступні завдання:

1.         Формування життєво необхідних і спеціальних
 (гімнастичних) рухових навичок.

2.         Розвиток вольових і фізичних якостей учнів.

Для рішення цих завдань в основній частині уроку використовується значний обсяг різних вправ (прикладні, вправи на снарядах, акробатичні й вільні, Загальнорозвиваючі вправи підвищеної інтенсивності).

На заключну частину приділяється 3-5 хв. Основними її завданнями є підготовка організму учнів до майбутньої діяльності, підведення підсумків даного уроку, завдання додому. У заключній частині уроку звичайно використовуваються заспокійливі вправи (ходьба, помірний біг, вправи на розслаблення й масаж), що відволікають (на увагу, на координацію, спокійні ігри, завдання, виконувані з музичним супроводом), вправи, що сприяють підвищенню емоційного стану (танцювальні, марширування з піснею і т.п.).

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ ЧАСТИН УРОКУ

Підготовка місць занять і заходи попередження травм на уроках гімнастики.

Виконання окремих вправ на гімнастичних снарядах і опорних стрибках, особливо в старших класах, пов'язане з певним ризиком. При недотриманні правил обережності можливі зриви зі снарядів і падіння, у результаті яких учні можуть одержати травми, небезпечні для здоров'я. У зв'язку із цим особливу значимість здобуває з'ясування причин, що приводять до травм, а також знання правил безпеки й заходів попередження травматизму. Причинами травм можуть бути: недотримання принципів свідомості й активності, систематичності, доступності й послідовності в навчанні; відсутність систематичного контролю за діяльністю учнів, страховки й допомоги; неправильна страховка, незнання прийомів самостраховки; погана дисципліна; нераціональне розміщення займаючихся; несправність інвентарю, не правильність установки й закріплення гімнастичних снарядів; невідповідність місць занять санітарно-гігієнічним вимогам. Заняття повинні бути чітко сплановані й організовані. Учням необхідно виконувати всі вимоги вчителя, пов'язані з методикою навчання й організацією класу. Порушення вказівок учителя, спроба зробити вправу наспіх після команди «Закінчити вправи!», виконання вправ на непідготовлених і несправних снарядах, без матів, без страховки й розминки, виконання незасвоєних вправ можуть привести до травми.

Важливо правильно розміщати снаряди в залі. Розташовувати їх краще на достатній відстані від стін і друг від друга. Не можна ставити снаряди так, щоб вправа виконувалася обличчам, що навчається, до яскравого світла. Учні повинні добре бачити снаряд і місце зіскоку. Особливо ретельно необхідно укладати мати, щоб між ними не було проміжків, а приземлення доводилося на середину одного з них. Для перенесення й установки снарядів і матів необхідно призначати потрібне число учнів, попередньо чітко розмежувавши обов'язки кожного. При виконанні загальнорозвиваючі вправ, особливо із предметами, треба вказувати відповідну дистанцію й інтервал, щоб учні не зачіпали один одного. Велику увагу потрібно приділяти установці брусів і поперечини. На брусах насамперед перевіряють міцність закріплення вкладишів жердин стопорними гвинтами. Змінювати висоту брусів треба, підтримуючи однією рукою жердину (а не вкладиші), а інший відвернувши стопор і надавивши пружині засувки. Або роблять це вдвох: один учень тримає жердину, а іншою відвертає й загортає стопор. Звичайно висоту жердин установлюють одночасно з обох кінців.

При установці поперечини й брусів різної висоти особливу увагу необхідно звернути на правильне положення тросів у грифа поперечини або у жердин брусів, щоб не було їх захльостивання. При закріпленні до гаків на підлозі (жабам) необхідно стежити за тим, щоб ланка ланцюга попередньо була звільнена і растяжка були закручені надійно. Для перевірки правильності й міцності установки потрібно узятись за троси й сильно потягнути їх на себе і від себе.

Важливе значення на уроках гімнастики мають допомога і страховка. Допомога, як правило, застосовується на початковій стадії навчання новій вправі. У міру оволодіння технічною основою вправи безпосередня допомога заміняється страховкою. Залежно від складності вправи страховку може здійснювати один або декілька людей. Поряд із прийомами допомоги й страховки необхідно навчати й навичкам самостраховки для того, щоб учні вміли самостійно виходити з небезпечних положень. Запобігти зриву з снаряда можна своєчасним припиненням руху, зіскоком зі снаряда, виконанням додаткових рухів (згинання рук, ніг, тулуба для зменшення інерційних сил), зміною вправи. Дуже важливо навчити правильно приземлятися під час падіння. При навчанні падінню назад треба присісти, зігнутися й виконати перекат назад, при падінні вперед - зробити перекид уперед або впасти в упор лежачи, пружно згинаючи руки. Основним прийомам допомоги й страховки варто навчати всього виконання вправ, займаючихся паралельно з освоєнням техніки.

Страховка і допомога в різних видах багатоборства мають свою специфіку. Так, наприклад, на брусах не можна тримати руки над жердинами на шляху рухів учня. На поперечині, кільцях і брусах різної висоти вчитель страхує, або стоячи точно під снарядом, або незначно переміщаючись по ходу виконання маху. Особливо уважно варто страхувати учнів під час виконання зіскоку (страхуючий повинен перебувати безпосередньо біля місця приземлення). При виконанні опорних стрибків страхують, стоячи безпосередньо у місця приземлення, підтримуючи учня за руку.

Методика проведення підготовчої частини уроку

Звичайно урок гімнастики починається із загальної побудови класу. На початку уроку краще шикуватися по довгій стороні залу, на відстані 1-2 м. від стіни, спиною до вікон, у шеренгу по росту. У такому строю діти добре бачать вчителя, а вчитель — дітей. На перших уроках в I класі діти шикуються під керівництвом вчителя. Для успішного навчання дітей шикуванню в шеренгу доцільно використати спеціальні розмітки на підлозі на відстані 40 см друг від друга, нанесені крейдою або фарбою. Після того як учні навчаться розміщатися один біля іншого, учитель доручає шикування самим учням (спочатку тим, хто краще засвоїв, хто більш активний і користується довірою дітей, потім — черговим по класу). Черговий подає команди «Рівняйсь!» і «Струнко!». Після команди «Струнко!» вчитель привітає дітей (починаючи з IV класу чергові здають рапорт вчителеві) і повідомляє завдання уроку, які можуть уточнюватися в основній частині. Із цього організаційного моменту повинен починатися кожен урок гімнастики. Після повідомлення завдань уроку варто приступити до вивчення стройових вправ, а також завдань в ходьбі і бігі.

Найбільш ефективні засоби активізації функцій організму дітей — прискорена ходьба, біг у рівномірному темпі, ритмічні стрибки, танцювальні вправи та ігри.

Особливо важливо звернути увагу учнів на необхідність керування бігом. Очолювати колону повинен учень, що вміє зберігати заданий темп. Заслуговує на увагу підбор прийомів керування учнями при виконанні вправ: вчителі користуються підрахунком, хлопками, самостійним підрахунком учнів (уголос або про себе), під музику. Із цією же метою можна використати різні обмеження на кутах залу, стрілки, воротца і т.п. При будь-якому способі керування вчитель повинен мати можливість робити зауваження, виправляти помилки, підбадьорювати учнів. При проведенні цих вправ немаловажне значення має стан учнів. Так, наприклад, якщо учні прийшли на урок у трохи збудженому стані (після контрольної роботи або дуже емоційного уроку), не слід починати заняття з навчання новим елементам строя і звичайній ходьбі. У такому випадку краще застосувати ігри й ігрові завдання, які відволічуть учнів від переживань, що предшестовавих  уроку, активізують їхню увагу.

Такими можуть бути завдання наступного типу:

1)  «Клас, Струнко!». Учні виконують команду вчителя тільки в тому випадку, якщо перед нею попередньо сказане слово «клас». Наприклад, «Клас, ліворуч!». Якщо перед командою вітання немає, то виконувати команду не треба. Той, хто помилився, повинен зробити крок вперед. Подавати не більше 6-8 команд, потім підвести результати.

2)  «Будь уважним». По команді «Раз!» всі учні приймають упор присівши, по команді «Два!» - о. с, по команді «Три!» - роблять хлопок  ззаду, по команді «Чотири!» - піднімають руки вперед. Команди чередувати.

3)  В. п. — шикування в одну шеренгу, 1-2 — приставний крок лівою вперед,         3-4 — поворот праворуч, 5-6 — приставний крок правою убік, 7—8 — поворот ліворуч.

4)  В. п. — шикування в одну шеренгу, розрахунок на перший, другий. Перші номери: 1-3 — три кроки вперед, 4 — приставити ногу. Другі номери: 1 — упор присівши, 2 — упор стоячи, 3 — упор присівши, 4 — встати, 5-8 — перші — те що виконували другі, другі — те, що виконували перші. Повторити 2 рази.

Цю же ціль переслідують завдання, виконувані під час Руху класу в обхід:

1) В.п. - о.с.8 кроків вперед, 8 стрибків на місці ноги нарізно з хлопками над головою. Повторити 2-4 рази.

2)   8 кроків перегони із просуванням уперед, 8 кроків перегони на місці, по сигналу «Гоп!» - зупинитися, по хлопку - продовжити біг.

3)   Два такти мазурки із просуванням уперед, два такти на місці, стрибки (ноги нарізно, скрестно, нарізно, разом). Повторити 2-4 рази.

Якщо діти прийшли на урок спокійними й зосередженими, можна відразу вивчати нові елементи строю й перебудування.

Підготовчу частину уроку звичайно завершує виконання комплексу загальнорозвиваючі вправ. Для виконання загальнорозвиваючі вправ у розімкнутому строю спереду повинні стояти діти меншого росту. Учитель при демонстрації вправ використає дзеркальний показ. В комплекс загальнорозвиваючі вправ можуть бути включені певні підщводящі вправи,  для освоєння або закріплення вправ основної частини уроку. Такими можуть бути різні форми угруповань, рівноваги, відпрацьовування навичок приземлення і т.п. Замість загальнорозвиваючі вправ у підготовчу частину уроку можна включати порівняно нескладні вільні вправи, виконувані на 32 або на 64 рахунки. Основним завданням таких вправ є розвиток координаційних здібностей і рухової пам'яті учнів, оволодіння ними школою рухів. Велике значення такі вправи мають у початкових класах. Для цієї мети можуть використатися вільні вправи для юних гімнастів зі старих класифікаційних програм по спортивній гімнастиці або вільні вправи, складені самим вчителем, наприклад:

В. п. — о. с. 1 — ліву руку убік, 2 — праву руку убік; 3 — руки нагору скрестно (долонями вперед); 4 — о. с; 5 — нахил уперед прогнувшись руки в сторони; 6 — о. с; 7 — присід, руки вперед; 8 — о.с, руки в сторони; 9 — мах лівою вперед, хлопок руками під ногою; 10 — о. с; 11 — мах правою вперед, хлопок руками під ногою;       12 — о.с.; 13 — стрибком ноги нарізно, руки вперед; 14 — стрибком о. с;                    15 — стрибком ноги нарізно, дугами назовні руки нагору, хлопок над головою;           16 — стрибком в в. п. Вправу виконати 2 рази.

Немало важним фактором для проведення підготовчої частини уроку гімнастики є збереження інтересу учнів і пред'явлення вимогливості до них. Один із прийомів підвищення інтересу учнів до занять - використання різноманітних (нешаблонних) вправ, способів їхнього проведення, методів організації учнів на уроці. Ефективність занять значно підвищується, якщо вправи виконуються з музичним супроводом. Важливу роль у підтримці інтересу учнів до занять грають перевірка й оцінка виконуваних вправ. Так, у підготовчій частині уроку можна оцінити вміння виконувати елементи строю, вільних і загальнорозвиваючих вправ, знання окремих команд і термінологій. Перевірка й оцінка успішності кожного учня по стройових вправах проводяться тільки в тих випадках, коли учень може діяти індивідуально, наприклад, при виконанні поворотів на місці, команд «Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!», здачі рапорту і т.п. Загальнорозвиваючі і вільні вправи можуть бути оцінені в цілому за комплекс, коли він вивчений й освоєний. Для перевірки можна викликати           3-5 учнів, які виконують ці вправи на оцінку. Після виконання кожному учневі повідомляються оцінки.

По ходу уроку вчитель повинен постійно стежити за діями учнів, вносити в них необхідні коректування, домагаючись максимального наближення якості виконання вправ до рівня, можливому за даних умов і рівні підготовленості. Прояв високої вимогливості вчителя до учнів підвищує його авторитет, а через нього й авторитет предмету. Вимогливість вчителя учень розглядає насамперед як повага вчителя до нього. Щоб вимогливість до учнів приносила бажані результати, вона повинна бути постійною, тактовною, що щадить самолюбство учнів. Необхідно вміти встановлювати такі взаємини з учнями, які давали б можливість вчителеві в будь-який момент мобілізувати увагу дітей. Тоді можна й потрібно час від часу давати учнем короткочасну (у межах припустимого) волю поводження на уроках. Особливу вимогливість необхідно проявляти при навчанні молодших класів, що вчаться, елементам строю, основним положенням рук і ніг при виконанні загальнорозвиваючих вправ, умінню чітко приземлятися, поставі, тобто тим елементам, які становлять школу рухів, школу гімнастики.

Методика проведення основної частини уроку

Загальні вимоги до проведення основної частини уроку

У цій частині уроку вирішуються основні завдання, пов'язані з формуванням в навчаючихся певних рухових навичок  і розвитку фізичних якостей. Дуже важливо для кожного конкретного уроку визначити співвідношення нового і освоєного раніше матеріалу. Не можна перевантажувати урок новим навчальним матеріалом. Відсутність нового в уроці також негативно позначається на ефективності навчального процесу, знижує інтерес учнів, розсереджує їхню увагу. Вивчення нового навчального матеріалу, як правило, планують на кілька уроків, що випливають один за одним. При відносній складності вправ на одному занятті доцільно давати не більше 1-2 нових елементів або з'єднань. Не слід надмірно варіювати навчальний матеріал. У молодших класах в основну частину уроку включають звичайно до чотирьох видів різних вправ, у тому числі і рухливі ігри, у середніх і старших - 2-3 вида. Так, наприклад, одна група займається вправами на поперечині, де йде процес розучування нового матеріалу, інша - на брусах удосконалює або повторює раніше вивчену вправу, третя виконує спеціальні вправи на розвиток фізичних якостей (сили, гнучкості і т.д.), потім групи міняються місцями, щоб кожна з них пройшла всі види. Можливий і такий варіант, коли учні спочатку виконують вправи на снарядах, а наприкінці основної частини все разом виконують спеціальні вправи на розвиток фізичних якостей.

Эфективність навчального процесу залежить також від правильного чергування різних видів гімнастичних вправ. Варто планувати роботу учнів так, щоб після виконання вправ в упорі учні переходили до виконання вправ у висах або навпаки.

Способи організації учнів в основній частині уроку

Залежно від завдань уроку, чисельності і підготовленості учнів, наявності інвентарю і т.п. діяльність учнів в основній частині може бути організована різними способами. При розучуванні і повторенні нескладних вправ основну частину доцільно проводити фронтально, тобто всі учні виконують вправу одночасно. Найбільш ефективно цей спосіб може використатися в проведенні нескладних акробатичних і загальнорозвиваючих вправ, елементів танців, вільних вправ, окремих підготовчих  вправ, вправ у рівновазі, деяких видів прикладних вправ. При наявності багатопрогонних снарядів його можна використати і у проведенні вправ в простих висах і упорах. Перевага фронтального способу полягає в можливості значного підвищення щільності уроку. При такому способі вчитель може стежити за діями всіх учнів, що організує і дисциплінує останніх. Однак при навчанні більш складним вправам і гімнастичним з'єднанням, що вимагають страховки і допомоги, виправлення індивідуальних помилок, необхідності певного відпочинку, фронтальний спосіб мало прийнятний.

Різновидністю фронтального способу організації учнів в основній частині уроку гімнастики є змінний спосіб. Він використовується у випадку недостатнього числа снарядів або місць занять. У цьому випадку те саме завдання одержують кілька груп школярів по 8-10 чоловік і виконують його по черзі одна зміна за іншою фронтально. Наприклад, при виконанні акробатичних вправ одна зміна виконує стійку на лопатках або «міст», а інша зміна здійснює страховку, потім ці групи міняються місцями.

Найпоширенішим способом організації учнів при виконанні вправ на гімнастичних снарядах є груповий спосіб, коли клас ділиться на групи (відділення) і кожне відділення займається на своєму виді (снаряді). Через певний час відділення міняються місцями, щоб протягом основної частини уроку всі учні могли пройти всі види. Бажано, щоб у кожному відділенні було не більше 6-8 чоловіків, окремо хлопчики і дівчата. У кожному відділенні учні можуть виконувати вправи фронтально (одночасно), або один за одним, тобто поточно. Дуже важливо при організації занять груповим способом правильно розміщати учнів у снарядів, щоб вони мали можливість стежити за виконанням вправ з найбільш вигідної сторони, щоб їх не відволікали сторонні подразники (світло, інші займаючиєся). У зв'язку з цим доцільно розташовувати відділення спиною друг до друга, але так, щоб в полі зору у вчителя знаходились всі учні.

Мал. 1     Техніка виконання. Переворот вправо виконується зі стійки на лівій нозі, права спереду, руки нагору долонями вперед, обличчям по напрямку руху. Із широким кроком правої треба швидко нахилити тулуб й, згинаючи праву ногу, поставити праву руку вперед на одній лінії із правою ногою пальцями вправо. Після цього без зупинки змахом лівої й поштовхом правої ноги, послідовно опираючись руками, пройти через стійку на руках, ноги нарізно. По черзі відштовхуючись руками й опускаючи ноги, встати в стійку ноги нарізно, руки в сторони (правим боком по напрямку руху).

Груповий спосіб проведення основної частини уроку гімнастики вимагає підготовки активу учнів, здатного керувати відділенням, здійснювати страховку й допомагати іншим при розучуванні вправ. Корисними в цьому випадку можуть виявитися спеціальні навчальні картки для кожного виду (снаряду) з диференційованими завданнями, що регулюють діяльність учнів (мал. 1). У таких випадках вчитель повинен перебувати в тому відділенні, де починається навчання новій вправі. У відділеннях, у яких іде повторення або вдосконалювання раніше освоєних елементів, організацію можна довірити помічникам. Слід зазначити, що іноді, наприклад, коли група розучує вправи з малою пропускною здатністю, знижується моторна щільність уроку. У таких випадках під час очікування чергового підходу можна пропонувати учням додаткові вправи у вигляді підводящих і підготовчих.

Послідовність навчання.

1.    Махом однієї і поштовхом іншої з поворотом на 90° стійка на руках, ноги нарізно (перша половина перевороту) за допомогою. Допомога робити стоячи позаду, за ноги. Стежити за тим, щоб руки ставилися на підлогу послідовно і на одній лінії (місце для постановки рук можна позначити крейдою).

2. З стійки на руках ноги нарізно виконувати другу половину перевороту, відштовхуючись руками і не згинаючись у тазостегнових суглобах, уперед.

3. Переворот убік за допомогою. Допомагати стоячи позаду, за пояс. Для вдосконалювання переворот треба виконувати в «коридорі» шириною 30 см.

Рис. 1. Навчальна картка для навчання перевороту убік.

Потоковим способом зручно проводити акробатичні вправи, лазання, опорні стрибки, причому не тільки однотипні вправи на одному снаряді, але і на різних снарядах, розташованих по колу або квадрату, тобто способом кругового потоку. Снаряди розміщаються так, щоб учні переходили від одного виду вправ до іншого без зіткнень і перешкод (мал. 2).

Мал. 2.

Вправи при цьому необхідно підбирати таким чином, щоб у якого-небудь снаряді (виду) не виникало великого скупчення учнів через низьку пропускну здатність. Всі вправи, проведені потоковим способом, повинні бути попередньо вивчені або вже знайомі учням. При організації занять способом кругового потоку кожне відділення (група) розташовується на одному з снарядів або місці занять. Після пояснення вчителем завдання учні, виконавши вправу на одному снаряді, переходять до іншого і так послідовно по колу виконують все, що задано. Зміст вправ можна змінювати після одного або кількох кругів. Наприклад, на гімнастичних матах учні в першому колі виконують перекиди вперед в групуванні, на опорному стрибку виконують стрибок ноги нарізно через козла завширшки, на брусах різної висоти - пересування у висі, на колоді - пересування звичайним кроком, руки в сторони і т.д. Друге або третє коло може бути наступним: перекиди назад; стрибок зігнувши ноги; підйом переворотом махом однієї і поштовхом іншої; пересування на носках, руки на поясі.

Одним із цікавих способів організації учнів в основній частині уроку є ігровий спосіб. Цим способом можна проводити майже всі види вправ основної гімнастики. В урок включаються ігри з бігом, перекидами, стрибками, подоланням перешкод і інших правил. Всі вправи виконуються послідовно один за іншим, як ' при подоланні смуги перешкод (мал. 3).

	Мал.3

 

Клас при цьому способі ділиться на 2-4 групи (команди), які вибудовуються на вихідній позиції. Підібрані вправи повинні бути попередньо освоєні. Гра може повторюватися 2-3 рази.

Для комплексного розвитку фізичних якостей в основній частині уроку найбільш ефективне використання способу кругового тренування.

Способи регулювання фізичного навантаження

Навантаження, випробовуване учнями в основній частині уроку, і їхня працездатність значною мірою залежать від правильного чергування роботи і відпочинку під час виконання вправ. Особливо важливо знати, яка ступінь відновлення від попереднього виконання вправи є оптимальною і як її визначити для даної категорії учнів. Відомо, що зменшення або збільшення тривалості відпочинку від оптимальної величини призводить до зростання погрішностей у техніку виконання досліджуваних вправ. Є дані наукових досліджень, які говорять про те, що таким оптимумом є проміжок часу від закінчення вправи до встановлення пульсу 90-100 уд./хв. Протягом цього часу в пам'яті займаючихся ще добре зберігається сформований учителем образ вправи, а органи й системи учнів зберігають високий рівень працездатності. Інтервалами відпочинку регулюється інтенсивність навантаження. У її дозуванні потрібна більша обережність, щоб не завдати шкоди здоров'ю учнів. Перевантаження особливо небезпечне при заняттях з дітьми молодшого шкільного віку. У них, у силу недостатнього досвіду і потрібних знань, часто буває помилкове подання про свої можливості виконання завдання вчителя.

Правильно регулювати навантаження на уроці можна тільки в тому випадку, якщо вчитель одержує своєчасну інформацію про стомлюваність учнів. Які ж ознаки служать сигналом про надмірне навантаження? Це насамперед частота пульсу, хоча для кожного учня зрушення частоти пульсу індивідуальні і залежать від вихідного рівня тренованості організму й інших факторів. Умовно прийнято вважати нормальної таке навантаження, що викликає підвищення частоти пульсу до 120- 160 уд./хв. Частоту пульсу на уроках варто контролювати за допомогою самих учнів.

Крім того, стомлення і навантаження можна визначити по зовнішнім ознакам (порушенню  координації  рухів, постави, зміні кольорів шкіри особи, подиху, потовиділення). Важливим показником є і самопочуття учнів після фізичного навантаження. Підбираючи вправи, визначаючи черговість їхнього виконання, учитель одночасно може скласти і усереднену криву навантаження по пульсу. Для цього необхідно знать пульсову вартість планованих вправ при заданому дозуванні (темпі, кількості повторень або часу виконання). Пульсову вартість вправи можна визначити на 3-5 учнів різного рівня фізичної підготовленості. Наприклад, ходьба в темпі 120 крок/хв. коштує 90 уд./хв. Отримана в такий спосіб крива навантаження дозволяє вчасно, ще до уроку, планувати інтенсивність навантаження, більш точно регулювати її в ході самого уроку, уникати перевантаження або недовантаження.

Етапи і методи навчань гімнастичним вправам

Навчання гімнастичним вправам умовно можна розділити на три тісно зв'язаних між собою етапу.

Основним завданням початкового етапу навчання є створення попереднього подання про досліджувану вправу (орієнтовної основи). Приступаючи до навчання, учитель насамперед повинен познайомити учнів з термінологічною назвою вправи. При роботі з учнями обов'язкова демонстрація освоюваної вправи, тобто показ. Якою би образною мовою не володів вчитель при поясненні техніки виконання, учні все-таки попросять показати цю вправу. Показ повинен бути досконалим, його може здійснити сам вчитель або підготовлений для цього учень. Однак варто підкреслити, що володіння вчителем технікою вправ, освоюваних учнями, підвищує його авторитет у їхніх очах. Досвідчений учитель перед показом зосереджує увагу учнів на одному-двох основних компонентах техніки з таким розрахунком, щоб під час демонстрації вони знали, на що звертати увагу.

Більшу допомогу в створенні попереднього подання про досліджувану вправу можуть зробити і різні наочні приладдя (кінограми з описом техніки, схеми, малюнки, макети і т.п.). Найчастіше перший етап навчання завершується пробними спробами, виконуваними з допомогою і страховкою.

Основними завданнями другого етапу навчання, етапу розучування, є вибір найбільш ефективних методів навчання, уточнення подань про досліджувану вправу і усунення помилок. У процесі освоєння гімнастичних вправ важливу роль може зіграти ефект позитивного або негативного переносу рухових навичок. Одні вправи, розучені раніше, допомагають навчанню, інші - заважають. Так, наприклад, навички, отримані при освоєнні групувань і перекатів, відіграють позитивну роль у навчанні перекидам. Уміння виконувати на брусах підйом махом вперед з упору на передпліччях також може вплинути при навчанні підйому махом вперед з упору на руках. У таких випадках освоєні раніше вправи можуть служити підводящими і підготовчими. Однак у певних випадках можна одержати протилежний ефект: наприклад, навичка підйому на одній (підйом зависом) може заважати навчанню підйому однією (підйому верхи).

На цьому етапі навчання повинні бути порівняно постійними умови навчання (висота снаряду, орієнтири, напрямок руху і т.д.). Результатом завершення даного етапу є технічно правильне і самостійне виконання вправи, що дає можливість перейти до третього етапу навчання - етапу закріплення і удосконалювання вправи.

Послідовне рішення завдань на кожному етапі навчання гімнастичним вправам пов'язане з використанням конкретних методів і прийомів. Так, наприклад, на першому етапі навчання переважне використання одержують словесний метод і метод показу. На етапі безпосереднього розучування гімнастичних вправ найбільш широке поширення одержав метод цілісної вправи, що має на увазі виконання досліджуваного руху в цілому. Його застосовують при освоєнні нескладних по техніці елементів і з'єднань і у випадках, коли розучувана вправа не піддається розчленовуванню на відносно самостійні рухи без істотного перекручування його основної структури. У цьому випадку можна полегшити умови виконання вправи шляхом надання допомоги і страховки, зменшення висоти снаряду, спрощення вихідного і кінцевого положення (наприклад, підйом махом уперед з упору на руках легше виконати, коли жердини перебувають похило), використання тренажерів і додаткових засобів (поролонових матів, комбінованих снарядів і т.п.).

Різновидом методу цілісного розучування вправи є метод вправ, що підводять. Він полягає в цілісному виконанні раніше вивчених, самостійних і структурно подібних з новою вправою. Наприклад, що підводить вправою для навчання підйому махом вперед з упору на руках на брусах може бути підйом махом вперед з упору на передпліччях. У той же час підйом махом вперед з упору на руках може служити вправою, що підводить, для освоєння підйому махом уперед на кільцях.

Другим основним методом у навчанні гімнастичним вправам є метод розчленованого розучування, що передбачає тимчасове розчленовування рухової дії на складові частини (відносно самостійні рухи) для почергового їхнього освоєння з наступним з'єднанням цих частин у цілісну вправу, що забезпечує доступність навчання вправі. Так, наприклад, при навчанні перевороту убік спочатку можна навчити виходу в стійку на руках махом однієї і поштовхом іншої, потім переходу зі стійки на руках у стійку ноги нарізно, після цього з'єднати ці частини і виконати переворот у цілому. Цим же методом широко користуються при навчанні гімнастичним вправам середніх і підвищених труднощів, а також при оволодінні гімнастичними з'єднаннями і комбінаціями.

При освоєнні деяких вправ, особливо опорних стрибків, використовується різновид методу розчленованого розучування — метод рішення приватних рухових завдань. Він відрізняється від першого тим, що в цьому випадку підбирається серія навчальних завдань, що містять компоненти техніки основної вправи. Наприклад, дається серія вправ для освоєння приземлення, відштовхування від містка, відштовхування від снаряда і т.д.

Великий інтерес у навчанні гімнастичним вправам представляє метод програмованого навчання, для здійснення якого попередньо розробляється навчальна програма, у якій передбачається перевірка вихідного стану учнів (готовність до виконання нової вправи: наявність відповідних фізичних якостей, рухової бази і т.п.), серія навчальних завдань, визначення порядку переходу від одного завдання до іншого.

Однієї з форм програмованого навчання руховим діям є приписання алгоритмічного типу. Методика приписань розроблена доктором педагогічних наук, професором А. М. Шлеміним і його учнями. Приписання передбачають поділ навчального матеріалу на частини (дози, порції або навчальні завдання), і навчання учнів цим частинам йде в строго певній послідовності. Тільки оволодіння першою серією навчальних завдань дає підставу переходити до другої і наступної серій під контролем вчителя або самих учнів. Приписання алгоритмічного типу за структурою нагадують лінійну навчальну програму, однак завдання, що включають у них, носять різний характер, де кожна серія навчальних завдань спрямована на рішення певних завдань.

Так, наприклад, перша серія навчальних завдань повинна включати вправи для розвитку фізичних якостей, від яких найбільш залежить успішне виконання досліджуваної рухової дії.

Друга серія включає вправи на освоєння вихідних і кінцевих положень, якими починаються і закінчуються досліджувані рухові дії. Перша і друга серія можуть освоюватися одночасно або в різний час.

Третя серія передбачає виконання основних правил, що забезпечують умови для виконання досліджуваної вправи (технічну основу). Наприклад, для освоєння перекиду вперед або назад учень повинен вміти робити перекати вперед та назад в групуванні.

Четверту серію становлять завдання, пов'язані з навчанням умінню оцінювати свої дії в просторі, у часі і по ступені прояву м'язових зусиль.

П'ята серія навчальних завдань - вправи, що підводять, або частини досліджуваної рухової дії.

Останніми вивчаються рухи в цілому в полегшених умовах (за допомогою вчителя, товаришів, допоміжних засобів).

Схематично приписання алгоритмічного типу можна представити в наступному виді (мал. 4).

Умовні позначки:

 — серії навчальних завдань — контрольна вправа, тест

мал. 4. Структура приписань алгоритмічного типу

Методика приписань алгоритмічного типу опирається на всі методи і прийоми навчання, застосовувані у фізичному вихованні. Так, наприклад, виконання вправ першої серії засновано на використанні методу спряженості, тобто єдності фізичної підготовки і навчання руховим діям. У другій серії застосовується метод розчленовування і прийом фіксації окремих положень тіла. У третій - метод рішення приватних рухових завдань. У четвертій - метод термінової і поточної інформації про точність виконуваних вправ в просторі, у часі і про ступінь м'язових напруг. У п'ятій - методи вправ, що підводять, і розчленовування, у шостий - цілісний метод.

Такий підхід до проблеми навчання руховим діям, особливо школярів і юних спортсменів, дозволяє вирішувати завдання фізичного виховання дітей комплексно. Відзначимо, що в останні роки виріс значний інтерес до методів програмованого навчання.

При розробці приписань алгоритмічного типу можна дотримуватися наступної послідовності:

1.     Вказати назву досліджуваної вправи.

2.     Дати опис техніки його виконання, супроводжуючи кінограмами, малюнками або схемами, відображаючи основні дії і положення тіла.

3.     Підготувати завдання для перевірки готовності учнів до освоєння досліджуваної рухової дії. Такі завдання можуть бути спрямовані на виявлення знань технічної основи і наявності в руховій базі, дозволяючий приступити до вивчення матеріалу навчальної програми. Перевірка готовності має при цьому певне значення, тому що вона спрямована на виявлення орієнтовної основи рухової дії, якому предстоє  навчити  займаючихся.

4.  Написати серії навчальних завдань, підрозділяючи матеріал на кадри інформаційні (номери і назви завдань), операційні (опис вимог до виконання завдань) і контрольні (найменування контрольного завдання, тесту, виконання якого може служити оцінкою освоєння серії навчальних завдань і дозволить при правильному виконанні перейти до наступної серії навчальних завдань). Приведемо приклад приписань алгоритмічного типу для освоєння перекиду вперед.

Назва вправи. Перекид вперед.

Техніка виконання. З упору присівши, розгинаючи ноги, перенести вагу тіла на руки, нахилити голову вперед (кадри 1-2); згинаючи руки, відштовхнутися ногами і перевернутися через голову — згрупуватися (кадри 3-4); виконати перекат в упор присівши — встати (кадри 5-6). Що повинен знати учень при освоєнні перекиду вперед? 1. При опорах на руки повністю розгинати ноги в колінах. 2. Подаючи плечі вперед, нахилити голову на груди. 3. Відштовхуючись ногами, згрупуватися, захопивши руками середину гомілок. Що він повинен вміти?              1. Виконувати щільне групування. 2. Виконувати перекат в групуванні.

Серії навчальних завдань

Інформаційні            Операційні                    Контрольні                                        кадри                                            кадри                                                           кадри

                                                           Ι серія           

1.Нахили   і   кругові      Виконуються      вперед,

обертання головою        назад,   уліво   і   вправо

                                       з максимальної амплітудою

2. Пружні                      Присідати на всій стопі,            З  упору  присівши  руки                              

присідання                      ноги нарізно                               вперед, згинання рук з

                                                                                             нахилом голови вперед і                                                                                                                                    п                                                                                           повернення в в. п.

 3. Обертання кисті.

Для етапу закріплення і удосконалювання вправи використовується ряд методів.

Метод стандартної вправи характеризується багаторазовим самостійним виконанням освоєної вправи. Головними при цьому повинні бути прагнення виконати вправу більш якісно при наступних підходах, усунення дрібних помилок.

Метод змінної вправи припускає створення зхмінюючих умов, наприклад виконання освоєного елемента в з'єднанні з раніше вивченим, незвичне розташування снарядів і т.п.

Ігровий і змагальні методи мають на увазі суперництво учнів між собою за досягнення певного результату. У цьому випадку корисними можуть виявитися такі завдання, як виконання освоєного елемента на кількість разів, на точність, на оцінку.

Особливості розвитку (виховання) фізичних якостей

Поряд з навчанням гімнастичним вправам в основній частині уроку перед вчителем постає інше, не менш важливе завдання - розвиток фізичних (рухових) якостей: сили, гнучкості, координаційних здібностей.

Розвиток фізичних якостей найтіснішим образом пов'язаний з формуванням рухових навичок, закріпленням і удосконалюванням рухових умінь. Неприпустимо вивчати техніку гімнастичних вправ без достатнього розвитку фізичних якостей. А рівень їхнього розвитку може бути оцінений тільки при виконанні рухових правил, контрольних вправ, тестів. Вчителеві необхідно знати періоди, у яких відбуваються найбільш значні прирости показників різних фізичних якостей.

Встановлено, що у віці від 7 до 10 років найбільш успішно розвиваються швидкість, координація рухів, спритність, гнучкість; в 10-14 років - швидкісно-силові якості; від 15 до 17 років - сила, витривалість, швидкісна витривалість. Тому в молодшому шкільному віці фізична підготовка дітей повинна бути спрямована головним чином на розвиток координаційних здібностей, швидкості рухів і зміцнення основних м'язових груп у сполученні з розвитком гнучкості.

В середньому шкільному віці основні завдання фізичної  підготовки ті ж. Однак методика і засоби розвитку рухових якостей школярів змінюються. Збільшується обсяг педагогічних впливів, підвищується інтенсивність виконання вправ. До 13-14 років дуже важливо забезпечити достатній рівень розвитку швидкості і координації рухів. Якщо в середньому шкільному віці відповідні впливи виявляться недостатніми, надалі важко розраховувати на успіх у розвитку цих сторін рухової функції. У цей період зростає роль вправ силового характеру. Великого значення набувають швидкісно-силові вправи. Фізичне навантаження повинне підвищуватися поступово з урахуванням підготовленості займаючихся. В підлітковому віці у дітей спостерігаються особливо значні індивідуальні відхилення в розвитку організму, що вимагає ретельного індивідуального підходу до учнів.

У старшому шкільному віці поряд з удосконалюванням спритності, швидкості і гнучкості необхідна спеціальна систематична робота (особливо з юнаками), спрямована на розвиток сили і різних проявів силової витривалості. Особливу значимість здобувають різні вправи з обтяженнями.

Розглянемо методику розвитку окремих фізичних якостей на уроках гімнастики.

Методика розвитку сили

У молодшому і середньому шкільному віці розвиток (виховання) сили повинне здійснюватися за рахунок зміцнення основних м'язових груп. Провідним методом тут є метод, заснований на застосуванні динамічних вправ (в подалаючих і уступаючих режимах). Статичні (ізометричні) вправи повинні служити доповненням до них. Переважно використовуваються вправи з подоланням ваги власного тіла. При цьому необхідно мати на увазі, що дітям 9-10 років доступні вправи, пов'язані з подоланням обтяження, рівної 1/3 власної ваги; діти 11-12 років справляються з вагою, рівним приблизно 2/3 власної ваги, в 13-14 років хлопчикам стають посильні вправи, що вимагають подолання обтяження, рівної 3/4 своєї ваги. До 15-16 років при належній попередній підготовці хлопчики починають відносно легко справлятися з вагою, рівною ваги власного тіла. У дівчат спостерігається інша картина. Після 12-13 років у них, як правило, сила стосовно власної ваги знижується і багато раніше доступні вправи стають для них часто непосильними.

З віком для учнів збільшується роль вправ із зовнішнім опором. Як обтяження застосовують набивні м'ячі, гантелі, амортизатори, опір партнера; юнакам можна рекомендувати гирі, штангу, спеціальні тренажери.

На заняттях з дітьми підлітками треба використати таку вагу, що може бути піднята учнями 15-20 разів. У юнацькому віці доцільно застосовувати більш значні навантаження. Найбільш ефективними силовими вправами є вправи, які можна виконувати 6-10 разів підряд.

Ізометричні вправи звичайно виконують протягом 6-7 с., поступово збільшуючи напругу з таким розрахунком, щоб досягти максимуму приблизно до четвертої секунди. Після силових вправ доцільно виконати вправи на розслаблення і дихальні вправи. Найпоширенішими вправами, виконуваними для розвитку сили, є вправи без предметів для різних груп м'язів. Так, наприклад, вправами, переважно спрямованими на розвиток сили м'язів рук і плечового пояса, на уроках гімнастики є згинання і розгинання рук в упорі стоячи, в упорі лежачи на стегнах, в упорі лежачи і лежачи позаду, в упорі. Згинання і розгинання рук в упорі лежачи можна виконувати з використанням гімнастичної лави. У цьому випадку на ослоні можуть перебувати руки або ноги.

Для розвитку двоголових м'язів використовуваються різні види підтягувань у висі лежачи, у висі. У цей час у багатьох школах для цієї мети використовуваються підвісні поперечини. Великий вплив на розвиток сили м'язів рук, кистей і плечового пояса роблять лазанья по канату на швидкість за допомогою і без допомоги ніг, а також пересування у висі і упорі. Для розвитку м'язів черевного преса гарними вправами є: піднімання тулуба з положення лежачи на спині, піднімання прямих ніг з вису на гімнастичній стінці, прогинання тіла з положення лежачи на животі. Для розвитку м'язів ніг найбільш широке поширення одержали різні види присідань і стрибків з скакалкою.

На розвиток фізичних якостей звичайно виділяється час наприкінці основної частини уроку, де цілеспрямовано виконуються 2-3 вправи для конкретних груп м'язів. Іноді такі завдання можуть даватися і безпосередньо при проходженні виду багатоборства. Наприклад, при виконанні вправ на брусах для розминки можна давати пересування в упорі поточно, а наприкінці розучування вправ - згинання і розгинання рук в упорі або упор кутом на час. У такий же спосіб можна поступити коли учні займаються на високій поперечині. Але найбільш ефективне використання комплексного виховання фізичних якостей за допомогою кругового тренування, що проводиться наприкінці основної частини, після вправ на засвоєння рухових правил.

Методика розвитку гнучкості.

Педагогічні впливи, спрямовані на розвиток гнучкості, дають найбільший ефект, якщо їх починають систематично і цілеспрямовано застосовувати в молодшому шкільному віці. У цей період м'язи ще зберігають досить велику еластичність, а суглобо-м’язовий апарат вже в стані витримувати певні навантаження, що виникають при виконанні вправ на розтягування.

Однак у молодшому шкільному віці необхідна особлива обережність при виконанні вправ, спрямованих на збільшення рухливості хребетного стовпа і плечових суглобів. Ці ланки опорно-рухового апарата у дітей 7-10 років ще дуже ніжні і легко травмуються. Із всіх зчленувань опорно-рухового апарата найбільш легко в цей період переносять навантаження, пов'язані з застосуванням сил, що розтягують, тазостегнові і гомілковостопні суглоби. Обсяг і систематичність вправ на гнучкість повинні підвищуватись поступово. При розвитку гнучкості необхідно розрізняти активний і пасивний її прояв. Активна гнучкість проявляється за рахунок сили скорочення м'язів, що беруть участь у даному русі (наприклад, коли учень із вису на гімнастичній стінці намагається максимально високо підняти ноги). У випадку ж, коли учень досягає максимального згинання в тазостегнових суглобах, нахиляючись вперед з основної стійки або з положення сидячи, за рахунок розтягування м'язів задньої поверхні ніг і тулуба проявляється пасивна гнучкість. Для цієї ж мети використовуваються різні зовнішні впливи (допомога партнера і інерція власного тіла). Пасивна гнучкість завжди більше активної і є резервом для збільшення останньої. На початковому етапі розвитку гнучкості не слід захоплюватися лише пасивними рухами. Найбільший ефект для розвитку гнучкості дає сполучення активних рухів з пасивними.

Певне значення в розвитку гнучкості має також кількість повторень. Так, при згинанні і розгинанні в тазостегнових суглобах в учнів 7-10 років гранична амплітуда досягається після 20-30 повторень, в 11-14-літніх — після 30—40, а в 15-літніх — після 45 повторень. Найбільш ефективними вправами для розвитку гнучкості в тазостегнових суглобах і хребетному стовпі є нахили тулуба з різних вихідних положень і у різних напрямках, повороти і нахили з поворотами; міст із положення лежачи на спині і нахилом назад; пружні присідання з положення випаду вперед (у сторони), махові рухи ногами. Для розвитку рухливості в плечових суглобах використовуваються кругові рухи руками в різних площинах, ривкового руху з прямими і зігнутими руками, викрути, а також руху з палкою, скакалкою або еластичним гумовим бинтом у руках. Гарний ефект дають погойдування вперед та назад у положенні «міст».

Методика розвитку координації рухів однією з найважливіших завдань фізичного виховання дітей є розвиток їх рухових функцій і уміння управляти своїми рухами. Важливу роль у рішенні цього завдання мають вправи на координацію рухів (уміння сполучати рухи різними частинами тіла, швидко перемикатися з одних рухів на інші, що мають різну координаційну складність). Координація рухів - це рухова здатність, що розвивається за допомогою самих рухів. І чим більшим запасом рухових умінь володіє учень, тим багатше його руховий досвід і ширше база для оволодіння новими формами рухової діяльності. Відомо, що найбільш ефективно рухові здатності дитини розвиваються до 13-14 років. Отже, вік від 6 до 14 років потрібно розглядати як період активного розвитку координаційних здібностей. Основним засобом, що вдосконалює координаційні рухові здібності, є спеціально спрямовані вправи, що входять в основну гімнастику. При цьому вправи, пов'язані з умінням сполучати свої рухи різними частинами тіла, мають неоднакові труднощі. Тому досить важливо послідовно ускладнювати координаційні труднощі проведених з учнями вправ.

Найбільш легкими з них є вправи виконання одночасних односпрямованих рухів рукою і ногою, наприклад:

1) В. п. - о. с.

1. - праву руку і ногу вперед;

2.-в. п.;

1 - ліву руку і ногу вперед;

2 - в. п.

2) В. п. - о. с.

1  - праву руку і ногу убік;

2  - в. п.;

3  - ліву ногу і руку убік;

4  – в. п.

3) В. п. - о. с.

1  - руки в сторони, ліву ногу убік;

2  — в. п.;

3 - руки вперед, праву ногу вперед;

4 - В. п.

Трохи складніші вправи на виконання одночасних різно-направлених рухів руками в сполученнях з рухами ноги, наприклад:

1)         В. п. — о. с.

1  - праву руку вперед, ліву назад, праву ногу вперед;

2  — в. п.;

3  - ліву руку вперед, праву назад, ліву ногу вперед;

4  - в. п.

2)         В. п. — о. с.

1 - праву руку убік, ліву вперед, праву ногу вперед;

2 - в. п.;

3 - ліву руку убік, праву вперед, ліву ногу вперед;

4 - в. п.

3)         В. п. — о. с.

1 - праву руку вперед, ліву нагору, праву ногу убік;

2 -в. п.;

3 - ліву руку вперед, праву нагору, ліву ногу убік;

4 — в. п.

Ще складніше різно-направлені різноіменні рухи руками і ногами, наприклад:

В. п. - о. с.

1 — праву руку вперед, ліву ногу убік;

2-в. п.;

3- ліву руку вперед, праву ногу убік;

4 - в. п.

Самі важкі - різно-направлені асиметричні рухи руками в сполученні з рухами різноіменною ногою, наприклад:

1) В. п. - о. с, праву руку нагору, ліву - вниз.

1  - праву вниз, ліву нагору;

2  - праву нагору;

3  — праву вниз;                                                 

4  - праву нагору, ліву вниз;

5  - ліву нагору;

6  - праву вниз;

7  - праву нагору;

8  - в. п.

2) В. п. - о. с.

1 - стрибок на місці, праву руку на пояс;

2 - стрибок ноги нарізно, праву руку до плеча;

3 - стрибок на місці, праву руку нагору, ліву до плеча;

4 - стрибок ноги нарізно, праву руку до плеча, ліву нагору;

5 - стрибок на місці, праву руку на пояс, ліву до плеча;

6 - стрибок ноги нарізно, праву руку вниз, ліву на пояс;

7 - стрибок на місці, ліву вниз;

8 - стрибок ноги нарізно, руки вниз.

Наступні вісім рахунків можна виконувати, починаючи з лівої руки.

Із зазначених вище сполучень рухів можна становити   різні з'єднання на 8-16 рахунків, поступово ускладнюючи їхню координацію:

1)         В. п. — о. с.

1— 2 — крок правою вперед, ліву руку вперед, праву нагору, 3-4 — крок лівою вперед, праву руку вперед, ліву нагору; 5—6 — крок лівою назад, ліву руку вперед, праву нагору; 7-8 — крок правою назад, ліву руку нагору, праву вперед. Повторити 2-4 рази.

2)         В. п. — о. с.

1  - праву назад, праву руку вперед, ліву назад;

2  - праву вперед, поміняти положення рук;

3  - праву назад, коло руками донизу;

4  - в. п.

5—8 — те ж, починаючи з лівої ноги.

Аналогічних рухів можна придумати дуже багато. Гарним засобом для розвитку координаційних здібностей є вправи, спрямовані на вміння швидко перемикатися з одних рухів на інші, різні по координації, наприклад: з основної стійки чотири рази повторити чергування стрибків ноги нарізно, руки в сторони, з стрибками ноги разом, руки вниз, і без паузи перейти до чергування стрибків ноги нарізно, руки вниз, і ноги разом, руки в сторони; або після чотирьох чергувань стрибків права вперед, ліва назад с одноіменними рухами руками швидко перемкнутися на різноіменні рухи руками. Більш складний варіант таких стрибків може виглядати в такий спосіб: 8 стрибків ноги нарізно і ноги разом з рухами правою рукою вперед, лівої назад; 8 стрибків з зміною ніг - права вперед, - ліва назад, руки в сторони і нагору. Перемикання з одних стрибків на інші без зупинки.

Визначення ступеня розвитку координаційних здібностей полягає в розучуванні тестів і їх здачі на оцінку. Вправа для тестової перевірки не повинна бути знайома учням. Вони повинні її виконати перед перевіркою разом з вчителем лише один раз. Тест вважається виконаним, якщо допущено не більше двох помилок. Вправи на координацію фактично можна давати у всіх частинах уроку. Найбільш ефективно їх виконання в комплексі загальнорозвиваючих вправ або у вільних вправах. Окремі завдання можна давати і у заключній частині уроку.

Перевірка і оцінка якості виконання гімнастичних вправ

Перевірка і оцінка якості виконання гімнастичних вправ на уроках гімнастики допомагають вчителю з'ясувати, наскільки ефективно проходить навчання руховим діям, а для учнів служать додатковим стимулом до підвищення інтересу до занять. У процесі навчання гімнастичній вправі можна перевірити і оцінити якість засвоєння окремих елементів (фаз), що підводять вправ (поточний контроль). Можна перевіряти також знання гімнастичної термінології; уміння допомагати і страхувати; уміння визначати і виправляти помилки у товарища; знання основних компонентів техніки рухової дії і т.п. В міру освоєння гімнастичної вправи перевіряється і оцінюється вміння виконувати вправу в цілому (підсумковий контроль).

Виконувати гімнастичні вправи необхідно легко, з урахуванням гімнастичного стилю виконання. При цьому оцінюються не тільки гімнастичний елемент або комбінація, але і підхід до снаряду і відхід від нього. Оцінка якості виконання гімнастичних вправ здійснюється виходячи з допущених помилок, передбачених правилами змагань для масових розрядів категорії «Б». Помилки по ступені їхньої значимості диференціюють на дрібні, середні, грубі і помилки невиконання.

Дрібні помилки — несуттєве відхилення від бездоганного виконання (наприклад, недостатньо відтягнуті носки або незначне (до 30) розведення або згинання ніг, незначна втрата рівноваги при приземленні і т.д.). У кожному випадку за допуск таких помилок знімається 0,1 бала.

Середні помилки — це значне відхилення від бездоганного виконання (розведення ніг, згинання рук або тулуба від 30 до 60" від необхідного положення; значні коливальні рухи при приземленні, приземлення на широко розведені ноги, випад, великий стрибок, кілька кроків або стрибків, торкання підлоги однією або двома руками). За середні помилки знімається 0,3 бали.

Грубі помилки — це таке перекручування вправи, що граничить з невиконанням (відхилення від необхідного положення більше 60", а також пробіжка при виконанні приземлення, падіння після приземлення, явно виражена опора об підлогу однією або двома руками). За грубі помилки робиться знижка 0,5 балів в кожному випадку.

При помилці невиконання відхилення від еталонного виконання настільки велике, що стає неможливим визначити, який елемент вийшов, або при виконанні комбінації учень пропустив вправу. У таких випадках даний елемент не оцінюється.

На уроках гімнастики оцінка за виконання гімнастичних вправ виводиться залежно від значимості і числа допущених помилок. Оцінка «5» ставиться за вправу, виконана легко, чітко, впевнено, без допуску середніх і грубих помилок;  «4» - за вправу, виконану з допуском середніх помилок; «3» - за вправу з допуском грубої помилки, але з збереженням Основної ланки рухової навички;                            «2» - за невиконання вправи.

Для проведення підсумкового контролю звичайно використовуваються контрольні уроки, які найчастіш проводяться наприкінці проходження розділу гімнастики у вигляді змагань. Комплексною програмою фізичного виховання учнів  I-IX класів загальноосвітньої школи передбачені основні показники фізичної культури учнів, що закінчують початкову (I-IV до л.), основну (V-IX до л.) і середнього (IX-XI кл.) школу, в освоєнні гімнастичних і акробатичних вправ. Наприклад, для учнів, що закінчують середню школу, потрібне вміння виконувати комбінацію з п'яти елементів на брусах або поперечині (юнака), на колоді або різнойменних  брусах (дівчата); опорний стрибок ноги нарізно через коня в довжину висотою 115-125 см (юнака); акробатичну комбінацію з п'яти елементів, що включає перекид стрибком через перешкоду на висоті 90 см, стійку на руках, переворот боком і інші раніше освоєні елементи (юнака) і комбінацію з раніше освоєних елементів (дівчата). Для проведення підсумкового контролю в інших класах також необхідно мати подібні комбінації. Це дозволить постійно вдосконалювати раніше вивчені елементи і підготувати учнів до досягнення основних показників фізичної культури.

Методика проведення заключної частини уроку

Кожен урок повинен закінчуватися організовано. Тому, убрав снаряди, учні шикуються на одній з границь залу в одну шеренгу.

Для заключної частини уроку доцільно підбирати такі вправи, які знімають вплив фізичного навантаження, приводять організм у спокійний стан і в той же час виробляють вміння орієнтуватися в просторі і часі. Для цієї мети можна рекомендувати ряд вправ відволікаючого характеру. Наприклад, 4 кроки - стройовим, 4 кроки - звичайним; по сигналу вчителя «раз» всі йдуть  з піднятими в сторони руками; по сигналу «два» - ходьба, руки на поясі; по сигналу «три» - звичайні кроки; по сигналу «чотири» - основні стійки.

Певне місце можуть зайняти вправи з ігровими завданнями на увагу. Наприклад, водящий стає перед учнями, стоячими у шерензі. Вчитель пропонує йому запам'ятати порядок розташування учнів у строю. Потім водить повертається спиною до шеренги. Два учні швидко міняються місцями. Після цього водящий повертається обличчям до групи і прагне визначити, хто з учнів змінив місце. Якщо водящий відгадав, його місце займає один із цих учнів; якщо ж він не відгадав три рази, вибирається новий водящий. Це ж завдання вирішує використання в заключній частині танцювальних вправ, наприклад: 8 кроків галопу вправо, руки на поясі,                   8 звичайних кроків, те ж вліво. Корисними виявляться і вправи заспокійливого характеру. Наприклад, на 4 кроки — вдих, на 4 кроки — видихнув; в русі (або на місці) на рахунок 1 — руки вперед, на рахунок 2 — розслабити кисті, на рахунок 3 — розслабити передпліччя, на рахунок 4 — опустити розслаблені руки вниз (2-4 рази);            1 — руки нагору, 2 — розслабити руки (опустити до рівня плечей), 3 — розслабити тулуб, опустити руки вниз до упору присівши, 4 — в. п.

В заключній частині уроку можна давати також певні вправи на координацію, наприклад: В. п. — о. с., 1 -2 — коло лівою рукою назад, правою вперед, 3-4 — коло лівою рукою вперед, правою назад. Завершальним моментом заключної частини уроку є завдання додому. Їх виконання є однією з важливих умов підвищення активності учнів, поліпшення їхньої фізичної підготовленості, першим кроком до самостійних занять фізичною культурою.

За допомогою домашніх завдань поступово формується звичка до систематичних занять, виконання яких стає потребою фізичного вдосконалювання. Домашні завдання повинні бути логічним продовженням навчальної роботи і складатися  з вправ, спрямованих на розвиток основних рухових якостей, а в окремих випадках - повторення найпростіших елементів техніки руху. Важливо також, щоб вчитель наочно показував задані вправи, уточнював навантаження. Кількість вправ, що задають додому, повинна бути такою, щоб їхнє виконання не перевищувало             15-20 хв. Щоб користь від домашніх завдань була більш результативної, вчителеві необхідно домагтись не тільки їх систематичності, але і постійного контролю. Такий контроль здійснюється насамперед на уроках. Він може складатися в перевірці правильності виконання вправ, зрушень кількісних показників і т.п.