2 семестр Вступ до спеціальність л 12
Дата:
Тема: Соціально-педагогічна спрямованість фізичного виховання.
Мета. Сформувати в студентів уявлення про соціально-педагогічну спрямованість фізичного виховання.
Обладнання: опорні
конспекти, підручники, мультимедійна презентація.
Тип лекції: лекція
інформаційного характеру
Основна
література: Фролова Л.С. Вступ до
спеціальності «Фізичне виховання» (навчально-методичний посібник) – Черкаси,
2014.
Література:
1.
Бондарчук А. П. Периодизация спортивной
тренировки. / А. П. Бондарчук – К.: Олимпийская литература, 2005. – 304 с. 2.
2. Вілмор Джек Х. Фізіологія спорту. / Джек Х.
Вілмор, Девід Л. Костіл – К.: Олімпійська література, 2003. – 656 с. 3.
3. Волков
Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта. / Л. В. Волков – К.:
Олимпийская литература, 2002. – 296 с. 4.
План лекції
1. Соціально-педагогічна спрямованість фізичного виховання
Хід лекції
І.
Організація початку заняття
ІІ.
Повідомлення теми і мети лекції і мотивація навчальної діяльності
ІІІ.
Лекція
Соціально-педагогічна спрямованість фізичного виховання особливо важлива
для підростаючого покоління, тобто дітей шкільного віку від 6-7 до 17-18 років.
Основою
системи фізичного виховання школярів є обов’язковий курс фізичного виховання,
що здійснюється за державною програмою. Він поєднується із багатьма формами
використання фізичної культури у режимі навчального дня і у позашкільний час.
Функціонування системи фізичного виховання забезпечене матеріально-технічними
засобами, кваліфікованими педагогічними кадрами, фінансовими ресурсами та
іншими умовами. Фізичне виховання в системі загальної освіти школярів повинне:
- створювати фундамент гармонійного
фізичного розвитку, зміцнення здоров’я, фізкультурної освіти і виховання; r
підтримувати поточну фізичну та розумову працездатність, забезпечуючи тим самим
успішність навчання, а в перспективі – ефективність любої суспільно-корисної діяльності;
- раціонально організовувати
дозвілля дітей; r сприяти поступовому підвищенню марально-етичної,
інтелектуальної і трудової культури [13, С. 81]. Звідси витікає мета фізичного
виховання школярів – задовольнити потреби окремих школярів і суспільства в
цілому у формуванні духовно і фізично розвиненої людини і його активної
життєвої позиції [13, С. 82].
Фундаментальний зміст
процесу фізичного виховання включає п’ять основних завдань:
1 – зміцнення здоров’я,
підвищення рівня життєдіяльності, протидії організму несприятливим факторам
зовнішнього середовища;
2 – підвищення функціональних можливостей
організму до безпечного рівня, розвиток рухових умінь, навичок і якостей.
3 – повідомлення
знань в області фізичної культури і навчання прикладному їх використанню у вдосконаленні свого організму;
4 – формування мотиваційних
установок на фізичний розвиток і духовне самовдосконалення людини;
5 – формування світогляду,
етичне і моральне виховання [13, С. 82]. Специфіка педагогічного процесу
фізичного виховання визначається:
- переважним впливом на
рухові здібності людини;
- безпосереднім
створенням оздоровчого ефекту [13, С. 82]. Практична реалізація фізичного
виховання школярів здійснюється у вигляді спеціально організованих занять
фізичної культури. В ході занять використовуються засоби, методичні принципи та
методи фізичного виховання. Основною формою фізичного виховання школярів є урок
фізичної культури. Але фізичне виховання не закінчується разом з отриманням
атестату зрілості. Необхідність у ньому є впродовж усіх періодів життя дорослої
людини, оскільки кожний віковий період характеризується змінами в організмі, що
проявляються у погіршенні фізичних можливостей.
НАВЧАЛЬНІ
ТРЕНУВАЛЬНІ КОНТРОЛЬНІ КОМБІНОВАНІ ПРЕДМЕТНІ КОМПЛЕКСНІ У Р О К И.
Зниження фізичної працездатності
дорослих людей пов’язане перш за все із обмеженням в силу трудової діяльності рухової
активності та порушенням при цьому функцій окремих систем організму. Негативний
вплив навколишнього середовища порушує регуляцію функцій серцевосудинної системи,
обміну речовин, економічність роботи організму, знижує аеробну та анаеробну продуктивність,
уповільнює відновні процеси [13, С. 202]. Якщо погіршення фізичного стану у віці
від 30 до 50 років носить зворотній функціональний характер, де під впливом фізичних
вправ вдається у повному обсязі відновити фізичну працездатність і підготовленість,
то після 50 років відбуваються прискорені процеси старіння організму, що пов’язано
із органічними, незворотними змінами в організмі [13, С. 202]. Доведено, що на здоров’я людини впливають 50 %
факторів, що характеризують спосіб життя, 20 % – генетичні, 20 % - спадковість
і тільки 10 % - залежать від стану медицини в країні [13, С. 203]. До факторів
способу життя відносяться:
- рухова
активність;
- наявність
або відсутність негативних звичок;
- характер харчування;
- загартування;
- режим праці та відпочинку;
- гігієна;
- стрес;
- зовнішнє середовище;
- захоплення;
- суспільна робота.
А спосіб життя – це сукупність форм діяльності, завдяки яким індивід, особистість, соціальна група чи суспільство висловлюють свою сутність. Звідси, форми і способи повсякденної життєдіяльності людини, які сприяють вдосконаленню резервних можливостей організму є здоровим способом життя [13, С. 204]. Одним із умов здорового
способу життя виступає нормована відповідно віку, професійній діяльності та
уподобанням рухова активність, яка поділяється на види фізкультурно-оздоровчих
занять для дорослого населення: рекреативно-оздоровча, профілактико-оздоровча,
кондиційне тренування. Рекреативно-оздоровчий вид діяльності забезпечує
здоровий відпочинок, сприяє задоволенню емоційних потреб, пов’язаних із
змістовими розвагами. Профілактико-оздоровчий вид діяльності характеризується
профілактикою існуючих хронічних хвороб. Кондиційне тренування передбачає
використання системи спеціально організованих форм м’язової діяльності з метою
підвищення фізичного стану до відповідного рівня (до кондиції). В даний час
існує і використовується 3 програми оздоровчих занять для індивідуальної форми
їх проведення.
I. Використання вправ
циклічного характеру, який проводиться безперервним методом протягом 10-30
хвилин. Основоположником програми став К. Купер (1970), який вперше розробив
програми з ходьби, бігу, плавання, вело тренування з урахуванням статі, віку,
фізичної підготовленості.
II. Використання вправ
силового та швидкісно-силового характеру. При цьому темп виконання вправ
досягає 80-85 % максимального.
III. Використання комплексного підходу, який передбачає
різні вправи – ходьби, бігу, плавання, ігор, гімнастичних вправ і т.д. [13, С.
220- 221]. Отже, фізичне виховання є як біологічною, так і соціальною потребою
існування людини впродовж усього життя. Системний підхід застосовується і при
розгляді аспектів функціонування спорту, як складової частини фізичної
культури. Спорт є системою організації і проведення змагань та
навчально-тренувальних занять з певних комплексів фізичних вправ. Тому,
специфічною особливістю спорту вважається наявність змагальної діяльності, а
мета – досягнення найвищих спортивних результатів [8, С. 5]. Спорт є складне
багатофункціональне явище, що впливає на самі різноманітні сторони людського
життя. Оскільки спорт представляє собою значне суспільне явище, тісно пов’язане
з різними областями діяльності людини, то функції спорту теж багатопланові та
різнобічні. Функції спорту можуть бути представлені у вигляді певної системи, в
основі якої лежить діалектичний принцип – від загального до особливого и
спеціального [14, С. 45]. Базовими функціями спорту вважаються наступні:
змагальна, оздоровчо-рекреативна, інформаційно-прогностична і гуманістична. Усі
функції між собою взаємопов’язані, взаємно переходять одна в одну, рухливі та
проявляються в єдності [14, С. 45]. Змагальна функція відображає головну мету і
особливості спорту і пов'язана з категоріями спортивного змагання, спортивної
підготовки і спортивного тренування. Її похідними є нормативна
(цілісно-орієнтаційна), гедоністична і видовищна функції [14, С. 46].
Нормативна функція об'єктивно визначається тим, що головною цінністю в спорті є
сам спортсмен [14, С. 47]. Гедоністична функція означає, що спорт
використовується як засіб отримання задоволення від самих спортивних занять як
в широкому значенні (суспільне визнання результатів спортивної діяльності), так
і у вузькому значенні (відчуття м'язової радості), а також задоволення, яке
отримує глядач і уболівальник спорту [14, С. 47]. Видовищна функція спорту
визначається тим, що спорт як видовище служить цілям інтеграції людей, обміну
цінностей між ними, виховання і освіти, відпочинку і залучення до здорового
способу життя. Оскільки спорт є важливою частиною суспільного життя, спортивне
видовище має статус значного соціального явища. Вплив його на людей надзвичайно
багатоманітний [14, С. 47]. Оздоровчо-рекреаційна функція зв'язана з
використанням спорту як ефективного засобу оздоровлення, захисти від
несприятливих наслідків науково-технічного прогресу з характерним для нього
різким зменшенням рухової активності, а також з фізичною підготовкою людини до
життя, досягнення необхідної фізичної досконалості [14, С. 50].
Інформаційно-прогностична функція обумовлюється з одного боку тим, що спорт,
спортивний рух несуть багатоманітну інформацію про місце і роль самого спорту в
сучасному світі, різноманітності його функцій, а також про здоров'я нації,
рівні його фізичної підготовленості, розвитку науки, техніки, культури. З
другого боку ця функція пов'язана зі встановленням місця і ролі спорту в
сучасному світі, пізнанням закономірностей використання спорту як засобу рішення
ряду соціальних проблем [14, С. 51]. Гуманістична функція спорту зв'язана, перш
за все, із загальною категорією гуманізму, який підкоряється
загальносоціологічним законам зростання тенденції до різностороннього і
гармонійного розвитку особи [14, С. 53]. Спорт має свою структуру
функціонування, яка базується на багаторічній підготовці спортсменів, починаючи
із дитячого та підліткового віку, впродовж декількох десятиліть, включаючи ряд
етапів становлення і збереження спортивної майстерності [9]. Спортивна
підготовка – багатофакторний процес, що характеризує тренування спортсмена,
підготовку до змагань та участь у них, організацію тренувального процесу і
змагань, науково-методичне і медичне забезпечення тренування і змагань [8, С.
18]. Результатом спортивної підготовки є спортивна підготовленість, що включає
в себе рівень розвитку можливостей спортсмена, відповідний 103 успішній участі
у змаганнях [8, С. 18]. А складовою часиною спортивної підготовки вважається
спортивне тренування – спеціалізований процес використання фізичних вправ за
для розвитку та вдосконалення якостей і здібностей спортсмена, що обумовлюють
готовність до досягнення результатів у вибраному виді спорту [8, С. 18]. В
результаті тренування в організмі спортсмена проходять різні морфологічні і
функціональні зміни, які і визначають стан тренованості спортсмена. В
результаті підготовки набуваються теоретичні знання, психологічні установки на
демонстрацію максимального результату, мобілізаційна готовність до гострої
спортивної боротьби. Стан оптимальної (найкращої) фізичної, технічної,
тактичної і психологічної підготовленості вважається спортивною формою [1, С.
12]. Для того, щоб порівняти, оцінити та продемонструвати спортивні досягнення
існують спортивні змагання. Спортивні змагання – важливий фактор спілкування,
засіб формування особистості, пізнання можливостей людини, створення еталонних
показників, спортивне видовище. І разом з тим змагання – засіб стимулювання
спортивної діяльності, відбору і підготовки спортсмена [8, С. 19]. Спорт як специфічна
форма культури і одна із сторін культурної діяльності має змагальну
першооснову, що сприяє розвитку і прояву фізичних і психічних якостей людини.
Змагання – соціальний феномен, без якого не мислиться існування спорту [14, С.
41]. Мета спортивних змагань – визначення найсильніших спортсменів і команд,
вдосконалення спортивної майстерності в цілому, пропаганда фізичної культури,
що дозволяє об’єктивно оцінити діяльність спортивних організацій, тренерів,
спортсменів, суддів [8, С. 20]. Схематично спортивне змагання складається з
наступних елементів: предмету змагань (виду спорту або фізичної вправи);
суддівства (правил, норм, критеріїв і технології визначення місць суперників);
спортсменівучасників; уболівальників і глядачів [14, С. 41]. Основним продуктом
змагання є результат – зайняте місце, перемога, встановлений рекорд, видовище,
а конкурентні відносини є невід'ємною особливістю спортивного змагання [14, С.
41]. Спортивні змагання як явище соціального життя підкоряється основним
принципам, діючим в будь-якій змагальній діяльності: гласність, порівнянність
результатів і можливість практичного повторення досвіду [14, С. 42]. Мотивацію
спортивної діяльності звичайно пов'язують з особливим станом особи спортсмена,
який формується в результаті співвідношення їм своїх потреб і можливостей з
предметом спортивної діяльності. Це служить основою для постановки і здійснення
цілей, направлених на досягнення максимально можливого спортивного результату.
Мотиви – один з чинників, регулюючих прояв соціальної активності у сфері спорту
і формування соціального статусу людини [14, С. 42]. Спортивні досягнення
грають особливу роль у розвитку спорту, є стимулом спортивної діяльності.
Спортивний результат, особливо рекордне досягнення, не можна розглядати лише як
продукт особистої діяльності спортсмена, його здібностей, оскільки він акумулює
в собі діяльність багатьох людей, матеріальні і духовні блага, які в даний
момент має у своїм розпорядженні суспільство, його виробництво, наука,
культура, спосіб життя [14, С. 43]. Сучасний спорт характеризується виключно
високими спортивними досягненнями, бурхливим зростанням рекордів, різко
збільшеною майстерністю спортсменів, постійним посилюванням конкуренції на
міжнародній спортивній арені. Тенденції зростання спортивних досягнень,
характерні для сучасного спорту, обумовлюються різними сферами розвитку самого
спорту, а також можливостями і розвитком сучасного науковотехнічного прогресу
[14, С. 44]. До числа конкретних напрямів, що визначають приріст досягнень,
відносяться вдосконалення організаційно-управлінських основ підготовки
спортсменів, а також оптимізація методики спортивного тренування і змагальної
діяльності [14, С. 44]. Найвищі досягнення спортсменів різних країн
характеризують, як правило, популярність і розвиток даного виду спорту,
відношення до нього суспільства, ефективність школи спорту. При цьому школа
спорту виступає як єдина система підготовки спортсмена, що базується на
існуванні творчого направлення (доктрини), яка розвивається групою
спеціалістів. Про наявність школи спорту свідчить група висококваліфікованих
тренерів, їх високі спортивні досягнення та наукова обґрунтованість цих
досягнень [8, С. 20]. Отже, об’єднуючи знання, принципи, методи і спортивні
досягнення, а також саму практичну діяльність з організації і управління
тренувальним і змагальним процесами, маємо поняття системи спортивної
підготовки [8, С. 19] (рис. 5 [3, С. 17]). Управління системою спортивної
підготовки можна здійснювати лише за умови врахування основних факторів
організації:
- діагностика індивідуальних
можливостей і вибір відповідного виду спортивної діяльності;
- навчально-тренувальний процес, змагання, реабілітація;
- спосіб життя, що дозволяє
поєднувати заняття спортом з інтелектуальним і духовним (емоційним) розвитком особистості;
- контроль і корекція усієї
системи спортивної підготовки і їх компонентів, реабілітація.
Комментарии
Отправить комментарий