Вступ до спеціальність л 10

Тема. Форми і методи контролю. Курсові роботи. Види педагогічної практики

Мета. Сформувати в студентів уявлення про форми і методи контролю, курсовими роботами. Познайомити з видами педагогічної практики. Розвивати логічне мислення, пам’ять, увагу. Виховувати любов до предмета, прагнення його вивчати

Обладнання: опорні конспекти, підручники, мультимедійна презентація

Тип лекції: лекція інформаційного характеру

Література: 1. Вейнберг Р. С. Гоулд Д. Психологія спорту. / Р. С. Вейнберг – К.: Олімпійська література, 2001. – 336 с.

2. Жмарев Н. В. Управленческая и организаторская деятельность тренера. / Н. В. Жмарев – К.: Здоров’я, 1986. - 128 с.

3. Іващенко В. П. Теорія і методика фізичного виховання: Навчальний посібник. Ч.1. / В. П. Іващенко, О. П. Безкопильний – Черкаси: Видавництво Черкаський ЦНТЕІ, 2005. – 263 с.

4. Теория спорта / Под ред. В. Н. Платонова. – К.: Вища школа, 1987. – 424 с.

5. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т. Ю. Круцевич. Т. 1. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 424 с.

6. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т. Ю. Круцевич. Т. 2. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 392 с.

План лекції

1.     Форми і методи контролю

2.     Курсові роботи

3.     Види педагогічної практики

Хід лекції

І. Організація початку заняття

ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Лекція

1.     Форми і методи контролю

Для ефективної перевірки рівня засвоєння студентами знань, умінь та навичок з навчальної дисципліни викорис­товують різні методи і форми контролю.

       Методи контролю. Найпоширенішими методами кон­тролю є: усний контроль, письмовий, тестовий, графічний, програмований контроль, практична перевірка, а та­кож методи самоконтролю і самооцінки.

       Усний контроль (усне опитування). Це найпошире­ніший метод у навчальній практиці. Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню і розвитку навичок аргументувати, висловлювати свої дум­ки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку. Здійснюють його на семінарських, практичних і лабора­торних заняттях, а також колоквіумах, лекціях і консуль­таціях.

       Усне опитування передбачає таку послідовність: фор­мулювання запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка студентів до відпо­віді і викладу знань; коригування викладених у процесі відповіді знань; аналіз і оцінювання відповіді.

       За рівнем пізнавальної активності запитання для пере­вірки можуть бути: репродуктивними (передбачають від­творення вивченого); реконструктивними (потребують застосування знань і вмінь у дещо змінених умовах); твор­чими (застосування знань і вмінь у значно змінених, не­стандартних умовах, перенесення засвоєних принципів до­ведення (способів дій) на виконання складніших завдань). 

       За актуальністю запитання для усної перевірки поді­ляють на основні, додаткові й допоміжні. Основні запи­тання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання семінарського заняття), додатко­ві - уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу тощо, допоміжні - виправлен­ня помилок, неточностей. Усі запитання мають бути ло­гічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукуп­ність - послідовною і системною.

       Використання усного контролю сприяє тісному кон­такту між викладачем і студентом, дає змогу виявити об­сяг і ґрунтовність знань, прогалини та неточності в знан­нях студентів й одразу ж їх виправити. Однак він потребує надто багато часу на перевірку. Крім того, студенти під час опитування хвилюються, тому оцінка нерідко буває суб'єктивною.

       Письмовий контроль. Його метою є з'ясування в письмо­вій формі ступеня оволодіння студентами знаннями, вмін­нями та навичками з предмета, визначення їх якості - правильності, точності, усвідомленості, вміння застосува­ти знання на практиці.

       Залежно від специфіки предмета, письмова перевірка здійснюється у формі контрольної роботи, написання твору, диктанту тощо. Теми контрольних робіт, завдання, вправи мають бути зрозумілими і посильними, відповідати рівню знань студентів і водночас вимагати відповідних зу­силь, виявляти знання фактичного матеріалу. Письмові завдання можуть бути й домашніми роботами.

       Перевагою письмової перевірки є те, що за короткий термін вдається скласти уявлення про знання багатьох студентів, результати перевірки зберігаються і є змога з'ясувати деталі й неточності у відповідях. Проте вона по­требує чимало часу для читання робіт, часто призводить до зниження грамотності студентів, оскільки викладачі не висувають вимог щодо орфографії.

       Тестовий (англ. test - іспит, випробування, дослід) контроль. Для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни користуються методом тес­тів. Виокремлюють тести відкритої форми (із вільно конс­труйованими відповідями) і тести закритої форми (із за­пропонованими відповідями).

       Тести відкритої форми передбачають короткі одно­значні відповіді, які ґрунтуються переважно на відтворенні вивченого матеріалу, або складні (комплексні) відповіді, які потребують розвинутого логічного мислення, вміння аналі­зувати.

       Тести закритої форми передбачають вибір відповіді з певної кількості варіантів. Серед таких тестів виокрем­люють тест-альтернативу, тест-відповідність:

       Тест-альтернатива вимагає вибору однієї з двох за­пропонованих відповідей. Застосовують його під час кон­тролю таких показників засвоєння, як уміння визначати використання фактів, законів, підводити під поняття, встановлювати причину якогось явища. Недолік цього ви­ду тесту полягає в тому, що він не дає змоги вільно конс­труювати, формулювати відповідь. Його перевагою є те, що він допомагає швидше орієнтуватися в матеріалі, зна­ходити спільне та відмінне у явищах, легше класифікува­ти конкретні явища за певними видами.

       Тест-відповідність, як правило, складається з двох частин, між якими слід встановити відповідність. Застосо­вують його для виявлення таких результатів засвоєння, як уміння визначати використання речовин, апаратів, проце­сів, встановлювати зв'язок між абстрактним і конкретним поняттями, класифікувати їх тощо. Перевага тестів-відповідностей полягає у компактній формі завдання, завдяки якій протягом короткого часу вдається перевірити засво­єння великого обсягу навчального матеріалу. Недоліком є обмеженість безпосередньої мети контролю і ускладнення при доборі матеріалу.

       Тестовий контроль використовують з метою актуаліза­ції знань перед викладанням нової теми, виведенням під­сумкових оцінок, на групових заняттях, на заліку чи іспи­ті, а також перед практичними і лабораторними роботами. Крім того, тести можуть слугувати засобом внутрішнього контролю для порівняння, визначення рівнів успішності окремих груп студентів, порівняльної характеристики різ­них форм і методів викладання. Доцільним е проведення тестової перевірки кожної теми навчальної дисципліни з усіх основних її питань.

       Такий вид контролю дає змогу ефективніше викорис­товувати час, ставить перед усіма студентами однакові ви­моги, допомагає уникати надмірних хвилювань. Тестова перевірка унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює студентів до самоконтролю. Однак тест може виявити лише знання фактів, він заохочує до меха­нічного запам'ятовування, а не до роботи думки.

       Графічний контроль. Сутність його полягає у створен­ні студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукуп­ності. Наочна модель — це графічне зображення умови за­дачі, креслення, діаграми, схеми, таблиці (наприклад, схема історичної битви, нанесені на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти). Графічна перевірка мо­же бути самостійним методом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.

       Програмований контроль. Реалізується він шляхом пред'явлення усім студентам стандартних вимог, що за­безпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизо­ваних засобів.

       Практична перевірка. Її застосовують з навчальних дисциплін, які передбачають оволодіння системою прак­тичних професійних умінь та навичок, і здійснюють під час проведення практичних і лабораторних занять з цих на­вчальних дисциплін, у процесі проходження різних видів виробничої практики. Така перевірка дає змогу виявити, якою мірою студент усвідомив теоретичні основи цих дій.

       Метод самоконтролю. Його суттю є усвідомлене ре­гулювання студентом своєї діяльності задля забезпечен­ня таких її результатів, які б відповідали поставленим завданням, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю - запобігання помилкам і виправляння їх. Показником сформованості самоконтролю є усвідом­лення студентом правильності плану діяльності та її опе­раційного складу, тобто способу реалізації цього плану.

       Метод самооцінки. Передбачає він критичне ставлен­ня студента до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих результатів.

       Для формування здатності до самоконтролю і само­оцінки викладач має мотивувати виставлену оцінку, пропонувати студентові самому оцінити свою відповідь. Дієвим засобом є й організація взаємоконтролю, рецен­зування відповідей товаришів. Важливо при цьому озна­йомити студентів з нормами і критеріями оцінювання знань. Занесення результатів самоконтролю і самооцін­ки знань до журналу робить їх вагомими, позитивно впливає на формування відповідальності за навчальну роботу, на виховання чесності, принциповості, почуття власної гідності.

       Розглянуті методи перевірки знань, умінь і навичок можуть бути використані під час звичайних форм органі­зації навчального процесу (лекції, семінарські, практичні і лабораторні заняття) і на спеціальних, організованих з цією метою, заняттях (колоквіуми, захист курсових та дипломних робіт, заліки та іспити).

       Форми контролю. Під час навчальних занять у вищому навчальному закладі використовують індивідуальну та фронтальну перевірки знань, умінь і навичок студентів, а також підсумкові форми контролю.

       Індивідуальна перевірка. Стосується вона конкрет­них студентів і має на меті з'ясування рівня засвоєння студентом певних знань, умінь і навичок, рівня форму­вання професійних рис, а також визначення напрямів роботи. Наприклад» індивідуальне опитування передба­чає розгорнуту відповідь студента на оцінку. Він пови­нен самостійно пояснити вивчений матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводя­чи індивідуальне опитування, викладач має передбачи­ти, що в цей час робитимуть інші студенти. Студентам можна запропонувати виправляти помилки у відповіді їхнього товариша, визначити правильність і точність викладу фактичного матеріалу, доповнювати відповідь і рецензувати її.

       Фронтальна перевірка. Ця форма контролю спрямо­вана на з'ясування рівня засвоєння студентами програмного матеріалу за порівняно короткий час. Вона передбачає короткі відповіді з місця на короткі запитання (йдеться про усну співбесіду за матеріалами розглянутої теми на по­чатку нової лекції з оцінюванням відповідей студентів) або письмову роботу на початку чи в кінці лекції (10—15 хв.) (відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у поза-лекційний час). Бажано, щоб окремі запитання для письмової роботи були заздалегідь підготовлені на окре­мих аркушах, на яких студенти й даватимуть відповіді. Фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5— 20 хв.) здійснюється найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт.

       Ефективною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є консультації. Хоча вони виконують специфіч­ну функцію, однак сприяють нагромадженню необхідної для оцінювання інформації. Існує два види консультацій з контрольними функціями: консультації, на яких викла­дач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу над допоміжною літературою, допомагає студентам оформ­ляти необхідні узагальнення, і консультації, на яких сту­денти відпрацьовують пропущені лекції, семінарські за­няття тощо.

       Поширеною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є колоквіуми. Ця форма традиційна в організації наукової роботи, але ефективна і в навчальному процесі. Колоквіуми проводяться як співбесіди з окремих питань, визначених викладачем заздалегідь. При підготовці до них студентам повідомляють основну та додаткову літературу для опрацювання. Колоквіуми виконують подвійне завдання: сприяють вивченню навчального матеріалу і є формою контролю за його засвоєнням.

       Підсумкові форми контролю. До них відносять залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

       Заліки є підсумковою формою перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних робіт, засвоєння матеріалу семінарських занять, результатів практики, їх переважно проводять як співбесіди без біле­тів і оцінок. Під час заліку викладач констатує факт вико­нання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семес­тру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

       Іспити складають за екзаменаційними білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач ознайомлює студентів з ними. Досвідчені викла­дачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди, що сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморо­зуміння.

       З огляду на специфіку навчального предмета і рівень підготовленості студентів практикують іспити без біле­тів, з «відкритим підручником» з метою перевірки уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися до­датковою літературою, навчальними посібниками тощо (такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і вели­ких за обсягом дисциплін). Практичний іспит найчасті­ше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів музично-пе­дагогічного факультету іспит може проходити у вигляді підготовленої заздалегідь концертної програми. Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працю­ють протягом вивчення курсу.

       Курсові роботи студенти захищають на засіданнях ка­федр або перед спеціально створеними комісіями. Захист курсових робіт сприяє зростанню самостійності студентів у їхній науковій роботі, а також формуванню їх як майбут­ніх спеціалістів.

       Дипломний проект (робота) як форма перевірки має свої особливості. Випускник розв'язує конкретне виробни­че завдання (дипломний проект) або досліджує і узагаль­нює певну наукову чи науково-практичну проблему (дип­ломна робота). Ця форма контролю педагогічне цінна тим, що випускник має можливість отримати важливий інте­лектуально-практичний досвід для завершення свого фор­мування як спеціаліста. Це перший і вирішальний само­стійний крок у становленні спеціаліста.

       Державні іспити є перевіркою підготовки випускника і його формування як фахівця. Методика ведення держав­ного іспиту сприяє виконанню завдання завершального контролю.

       Ефективність використання методів і форм контролю знань, умінь та навичок студентів залежить від їх вдалого вибору і включення в загальний процес навчання, а також їх умілого застосування педагогами. Вплив методів на сту­дентів різноплановий. Тому необхідне збагачення методи­ки і засобів контролю за провідної ролі особистого спілку­вання викладача зі студентами.

2.     Курсова робота

Курсова робота (Курсовий проект) — вид самостійної навчально-наукової роботи з елементами дослідження, що виконується студентами вищих або середніх-спеціальних навчальних закладів протягом семестру з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Тематика курсової роботи зазвичай є частиною наукового пошуку відповідної кафедри факультету. Проблеми наукового пошуку, зображені в курсових роботах студентів, можуть знайти своє продовження в дипломних роботах. Таким чином забезпечується наступність науково-дослідницької діяльності студентів від курсу до курсу, послідовність засобів і форм її проведення відповідно до логіки навчального процесу.

Метою написання курсової роботи є:

·         поглиблення знань студентів з актуальних проблем окремої галузі науки;

·         систематизація отриманих теоретичних знань з певної навчальної дисципліни;

·         розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;

·         формування дослідницьких умінь студентів;

·         стимулювання студентів до самостійного наукового пошуку;

·         розвиток уміння аналізувати передовий досвід та узагальнювати власні спостереження;

·         формування вміння практичної реалізації результатів дослідження проблеми в самостійно виконаних розробках.

Курсова робота має таку структуру:

1.   вступ;

2.   розділи теоретичної частини;

3.   розділи практичної частини;

4.   висновки;

5.   додатки;

6.   список використаної літератури.

На сторінці плану вказуються номери сторінок кожного розділу та параграфу. Обсяг курсової роботи 20-25 сторінок (для природничо-математичних наук) або 30-35 сторінок, якщо дослідження здійснюється з гуманітарних дисциплін.

У вступі потрібно довести актуальність певної проблеми для даної галузі науки і практики, визначити об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження.

Основна частина курсової роботи складається з теоретичної та практичної, де розкривається зміст дослідження. Зокрема, у першій частині (теоретичній) подається аналіз наукової літератури, а також авторські розробки і висновки. Друга (практична) частина містить опис виконаного дослідницького завдання та розробки навчально-методичних матеріалів.

Кожен розділ необхідно завершувати лаконічними висновками, що логічно узагальнюють викладене. При цьому потрібно пам’ятати, що дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається в науковому середовищі. На основі висновків до розділів виконується загальний висновок до курсової роботи.

Список використаної літератури складається студентом як результат перегляду наукових джерел з теми дослідження. Це 20-25 джерел. До бібліографічного списку вноситься тільки та література, що використовувалася в роботі, на яку є посилання в тексті. Перевага повинні надаватися новітнім виданням. При складанні тез, конспектуванні потрібного матеріалу вже на початковому етапі потрібно записувати літературу, це полегшить її систематизацію. Список наукових джерел подається в алфавітному порядку, оформлюється з урахуванням сучасних вимог до бібліографічного опису.

Додатки до курсової роботи розміщуються в кінці роботи, проте, до списку використаної літератури. Вони можуть включати: таблиці, схеми, малюнки, зразки планів-конспектів уроків, розробленого дидактичного матеріалу, робіт учнів, анкети, тести тощо.

Приступаючи до курсової роботи, студент повинен:

·         вибрати тему, ознайомитися з нею;

·         знайти та відібрати літературу;

·         з’ясувати об'єкт, предмет; визначити мету та завдання дослідження;

·         скласти робочу картотеку літератури з теми роботи;

·         скласти попередній план роботи та узгодити його з керівником;

·         вивчити та законспектувати літературу;

·         вивчити досвід роботи, провести експеримент чи анкетування;

·         написати текст роботи відповідно до її структури.

Для написання роботи з психології, педагогіки та деяких інших дисциплін проводять ще й анкетування, опитування й обробку отриманих даних

3.     Види педагогічної практики

Педагогічна практика є важливою частиною навчально-виховного процесу в ході якого проходить безпосереднє поєднання і реалізація теоретичних знань, що отримують студенти на заняттях з їх практичною діяльністю в якості педагогів. Це дозволяє з одного боку, закріпити і поглибити знання теорії, а з іншого – набути вміння і навички необхідні для майбутньої самостійної роботи.

Основними завданнями педагогічної практики є:

·         виховання професійно значущих якостей особистості педагога;

·         формування потреби в педагогічній самоосвіті;

·         виховання інтересу й любові до професії;

·         закріплення, поглиблення та збагачення знань в процесі вирішення педагогічних завдань;

·         фомування і розвиток професійних умінь та навичок;вироблення творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності;

·         ознайомлення з сучасним станом навчально-виховного процесу в освітніх закладах, передовим педагогічним досвідом;

·         надання допомоги освітнім закладам у вирішенні завдань навчання та виховання дітей.

Безперервна педагогічна практика

Педагогічні практики, являючись важливими складовими професійної підготовки студентів, дають можливість майбутнім учителям географії поглибити отримані теоретичні знання з психології, педагогіки, методики викладання географії, спеціальних дисциплін та навчитися використовувати ці знання у школі; осмислити багатогранність роботи вчителя; визначити відповідність особистісних якостей вимогам обраної спеціальності; оволодіти вміннями і навичками проведення навчальної, дослідницької та виховної роботи з учнями.

Студенти денного відділення на III - V курсах проходять безперервну педагогічну практику.

Педпрактика на III курсі (з відривом від навчання на 2-3 тижні) введена на факультеті у 1989 р. і за своїм змістом не має аналогів в інших вузах країни. Її мета - забезпечити адаптацію студентів до професійної педагогічної діяльності, доповнити і поглибити знання з методики, педагогіки, психології; навчити студентів проводити елементарні педагогічні спостереження та експерименти згідно з тематикою курсових і дипломних робіт з методики викладання географії. Під час цієї практики студенти дають перший у своєму житті урок географії.

Педпрактика на IV курсі (з відривом від навчанням на 4 тижні) проводиться з 1980 року - на 6 років раніше, ніж вона з'явилася у навчальних планах інших університетів. Основні її задачі: доповнити і поглибити теоретичні знання, навчити студентів-практикантів, що є помічниками вчителя географії і класного керівника, самостійно проводити окремі уроки (в різних класах) і виховні заходи, психолого-педагогічні спостереження й експериментальну роботу в школі.

Педпрактика на V курсі (з відривом від навчання на 8 тижнів) є традиційною для університетів. Вона має завдання навчити студентів самостійно виконувати обов'язки вчителя географії і класного керівника, проводити уроки і виховні заходи у визначеній системі, проводити наукові дослідження відповідно до тематики своїх дипломних робіт. Із 2003 року на V курсі ця педагогічна практика частково (упродовж 2-4 тижнів) проводиться безпосередньо в університеті та інших ВНЗ Харкова і має характер асистентської практики (студенти проводять окремі лекційні і лабораторні заняття).

Студенти проходять педпрактику в різний час: у вересні-жовтні (V курс), листопаді-грудні (IV курс), березні-квітні (III курс), що дозволяє їм ознайомитися з різними періодами навчального процесу в школі, а також із викладанням більшості розділів і тем шкільної географії.

Кафедра фізичної географії та картографії здійснює на факультеті загальне керівництво всіма видами педагогічних практик студентів географічного відділення (120 - 150 студентів щорічно), а її лабораторія методики надає усім практикантам консультаційну допомогу, забезпечує їх шкільними програмами, підручниками, атласами, навчально-методичною, науковою і довідковою літературою, наочними і дидактичними матеріалами з географії. Індивідуальне керівництво студентами в школах здійснюють досвідчені вчителі-методисти, в тому числі - лауреати обласних і Всеукраїнських конкурсів "Учитель року".

На кожному курсі кафедра організує до початку практики настановну, а після її закінчення - підсумкову конференції.

IV.  Підсумок заняття

1. Охарактеризувати форми і методи контролю

2. Розкрийте види педагогічної практики

V. Домашнє завдання